Освіта надає людині гідність, колись зазначив французький філософ Дідро. Наша героїня ЮЛІЯ РИБІНСЬКА поєднує викладацьку практику між двома континентами. Вона професор, доктор педагогічних наук, засновниця мовного центру Polyglot та авторка унікальної методики Creative teaching. Її книги можна придбати на Amazon. Секретами успіху Юлія поділилася з Likein.UA.

Як ви поєднуєте життя між двома континентами? Ви живете та викладаєте і в Україні, й у США?

Я — викладачка англійської мови, і щиро переконана, що вчитель іноземної має проходити практику за кордоном щонайменше раз на три місяці. Це — прикладне вивчення мови в живому середовищі. На жаль, у викладачів з України не завжди є фінансова можливість підвищувати кваліфікацію за кордоном. Але я маю змогу жити між двома континентами та вважаю це своїм ресурсом: привозити найкраще зі США в Україну й допомагати українцям зростати в усіх сенсах.

Є стереотип, що дівчаткам у дитинстві треба говорити «яка ти гарна», хлопчикам — «який ти розумний». Ви й красива, і розумна. Що казали вам у дитинстві? Що ви зараз кажете своїм дітям?

У мене було непросте дитинство. Я виросла без батьків. І завжди цінувала компліменти про розум вище за компліменти про красу. Бо краса — це дуже інтимна і суб’єктивна річ. Харизма, жіночність і розум — набагато важливіші. Я з дитинства приділяла багато часу навчанню. І це дало результат: у 24 роки стала кандидатом наук, у 28 — доктором.

Ваша головна сила — спрага до знань. Але що саме мотивує вас навчатися у дорослому віці?

Я категорично не згодна з тим, що навчання — це справа лише дітей чи підлітків. Це пережиток радянського мислення, а я маю прозахідні погляди. Подивіться, наприклад, на засновника KFC — він почав свій бізнес після 60 років! Та й ми маємо гарні традиції. Згадайте наших письменників. Іван Франко знав понад 14 іноземних мов. Він напам’ять міг цитувати німецьку поезію.

Я сама два роки тому закінчила Єльський університет. І відтоді тримаю ритм: щотижня читаю принаймні одну нову книжку. Й мені дуже важко відповісти на стандартне запитання «яка твоя улюблена книга», бо кожна наступна мене захоплює й зазвичай стає улюбленою (усміхається).

До речі, яка книга є вашою улюбленою зараз?

«Atomic Habits» Джеймса Кліра. Одна з головних ідей цієї книги — вміння цінувати момент і сам процес, а не лише результат. Наприклад, якщо ви пишете докторську дисертацію й думаєте: «Ось здобуду ступінь і нарешті стану щасливою», — це хибний підхід. Справжнє задоволення — у кожному кроці цього шляху, в самому процесі творення, у щоденній праці, що формує вас як людину.

Остання ваша книга «Зірки видно лише вночі». Її меседж — роздуми на тему, що робити під час війни. То що ж робити?

Я провела велике психологічне дослідження про те, як не зламатися, справлятися з болем та панічними атаками, пережити втрати, навіть розвиватися у складні часи, які випали на долю українців. І відповіді, які я знайшла, — дуже прості. По-перше, потрібно любити. Любити людей, які тебе оточують, країну, в якій живеш. Любов наповнює, одухотворює. По-друге, важливо мати справу свого життя. Це не обов’язково про мільйони, а про самореалізацію — у творчості, хобі чи професії. Те, куди ти вкладаєш енергію й отримуєш у відповідь у кілька разів більше.

У вас не лише п’ять дипломів провідних університетів, ви також мама трьох дітей. Як вам вдалося поєднати навчання з материнством?

Вагітність та виховання дітей не були для мене перешкодою на шляху до освіти. Я ніколи не сприймала вагітність як «відхилення» у стані здоров’я. Навпаки — це був особливий період, у якому життя не зупинялося. Уже за 2–3 дні після пологів я поверталася до справ: відповідала на робочі листи, продовжувала вести бізнес.

У вас, напевно, багато помічників?

Звичайно. Але насамперед мені дуже пощастило з чоловіком. Я зробила правильний вибір — вийшла заміж за людину, з якою ми змогли побудувати справжню команду (усміхається). Мій чоловік, його батьки, наші бабусі та моя сестра — усі вони дуже допомагають мені. Коли я народила третю дитину, менше ніж за тиждень мала важливе бізнесове відрядження до Мальти. І я полетіла, залишивши немовля з чоловіком, бо знала, що все буде добре. Взагалі, мої рідні — це і підтримка, і натхнення. Вони не просто розділяють зі мною мої ролі мами й дружини — вони вірять у мене і в справу, якою я займаюся. І, напевно, саме ця віра є головним аргументом, чому вони готові мені допомагати.

«Мої рідні — це і підтримка, і натхнення. Вони не просто розділяють зі мною мої ролі мами й дружини — вони вірять у мене і в справу, якою я займаюся»

Ви — людина наповнена, вихована, талановита, духовно розвинена. Але більшість людей — інакші. Що ви відчуваєте, коли перетинаєтесь із ними? Намагаєтесь їх виправити?

Коли я повернулася зі США, то продала авто — і тепер щодня пересуваюся містом на таксі. Це означає, що я постійно стикаюся з дуже різними людьми. І так, іноді доводиться мати справу з хамством, грубістю чи небажаними порадами. Наприклад, один водій розповідав мені, професору, що тільки недолугі батьки віддають своїх дітей у приватні садочки… Що я роблю в таких ситуаціях? Не реагую. Бо конфлікт виникає лише тоді, коли в ньому беруть участь двоє. І для мене важливо мати достатньо вихованості й витримки, аби не вплутуватись у нього взагалі.

А як же зупинитися вчасно?

Щоб не зупинятися, потрібно не починати. Навіщо пояснювати незнайомій некомпетентній людині очевидні речі й витрачати свою енергію? Але загалом гадаю, що зараз в Україні потрібно дуже сенситивно ставитись до людей. Бо ми колективно переживаємо травму війни. Я працюю зі студентами онлайн, і половина групи — з Маріуполя. Знаю, що переважна більшість із них — на антидепресантах. Але вони всі під’єднуються на мою пару. Всі! І, певно, через те, що знають: я не поставлю поганий бал. У мене таке правило: «трійка» вже є у кожного, хто відвідує мої заняття. Бо сам факт того, що вони вчаться в університеті — вже говорить про те, що вони готувалися, щоб вступити, попри всі труднощі. А щоб заробити вищий бал — потрібно докласти додаткових зусиль.

Іншими словами, доброта врятує світ?

Я не сприймаю свою діяльність як благодійність чи прояв доброти. Я розглядаю це як надання шансу. Нещодавно давала інтерв’ю американському медіа. Журналіст запитав, що ми можемо зробити для мігрантів. Я відповіла, що ми зробимо набагато більше, якщо дамо людині освіту або можливість опанувати професію, ніж просто збільшимо фуд-пайок. Тобто дати людині не рибу, а вудку та навчити її ловити рибу. Як вам вдається не прокрастинувати? А я теж прокрастиную час від часу. Тому що я звичайна людина. Але в мене є принцип, який допомагає боротися з прокрастинацією. Я називаю його «три на три»: три дні працюю в посиленому режимі — три дні відпочиваю. Раз на три місяці, щоб не вигоріти, змінюю сферу діяльності. Не кардинально, іноді лише певний напрям. Часом опановую нові знання. Але для мене навчання та саморозвиток — це і є відпочинок.

Добре, тоді як все встигнути?

Делегувати. Я не делегую щось, що пов’язане з моєю когнітивною діяльністю, наприклад, написання статей. Бо я авторка і викладаю власну думку. Але делегую те, що інші, певно, можуть зробити краще за мене. Наприклад, хатня робота. Я не прибираю в домі, бо мені шкода на це витрачати свій час. Краще я приділю його своїй дитині. Я не готую. Бо, знову ж таки, мені шкода часу. Краще я замовлю з ресторану (бо рахую час на покупку продуктів, пошук рецепта, приготування). Ну і, звичайно, я не пліткую, не спілкуюся з токсичними людьми й тими, з ким у мене немає спільних інтересів, хто не прагне саморозвитку, простими словами — «порожніми» людьми.

Чи можна опанувати англійську в дорослому віці?

Це запитання часто чую від своїх дорослих та успішних студентів. І завжди відповідаю: «Звичайно» (усміхається). У чому ж основна складність вивчення мови у дорослому віці? Найчастіше — у перфекціонізмі. А засвоєння нових знань завжди починається з помилок. Власне, як і будь-яка справа у будь-якому віці. Тому порада проста: усвідомте, що помилка — це нормально, частіше вибачайте собі свою недосконалість, перейдіть на гумор, смійтесь над собою. Це нормально. Зараз я опановую новий досвід для себе — беру уроки вокалу. Так, я співаю з помилками, виставляю відео в Instagram і, буває, отримую критику в коментарях. Але я не зважаю. Продовжую розвивати свій талант. Бо мені це приносить задоволення!

«Усвідомте, що помилка — це нормально, частіше вибачайте собі свою недосконалість, перейдіть на гумор, смійтесь над собою. Це нормально. Зараз я опановую новий досвід для себе — беру уроки вокалу»

Ви з великою шаною говорите про свого чоловіка. А як знайти «правильного» партнера?

Потрібно обирати того, хто вас справді любить. З ким ви зможете стати справжньою командою, хто буде з вами на одній хвилі й розділятиме ваші цінності. Це не про ідеальність, а про взаємну підтримку, повагу й спільний шлях.

Ви комусь заздрите сьогодні?

Є люди, якими я надихаюсь і зовсім не заздрю, бо ніколи б не хотіла опинитися на їхньому місці. Це Олена Зеленська, Опра Вінфрі… Хоча, все ж заздрю вдалим бізнесменам — наприклад, Джеффу Безосу.

Які матеріальні речі приносять вам задоволення?

Коли подорожую, обов’язково купую щось на згадку. Це може бути одяг чи прикраси, спеції чи косметика. Згодом, користуючись ними, я занурююсь у приємні спогади.

На яку річ витратили б останні гроші?

Певно, це було б щось із предметів мистецтва.

Чому ви щоразу повертаєтеся до Києва, незважаючи на новини?

Бо я відчуваю, що моя підтримка потрібна українцям. Зокрема, моїм студентам.