«Кожна жінка, яку я вдягаю, залишала за собою цілий шлейф бажань», — стверджував Крістіан Діор. Напередодні масштабної виставки DIOR A New Look у художньому музеї в Гаазі, до якої увійдуть унікальні предмети, надані Dior Héritage та паризьким Палацом Гальєра, ми згадуємо про стосунки Діора і жінок, яким він повіряв вдягати свої сукні, до яких відчував справжню пристрасть.

АРОМАТ КОНВАЛІЙ

Десять років — з моменту першого показу в 1947-му й до свого останнього дня в 1957-му — Діор тримав світ моди в напруженні: кожна його нова колекція ставала подією. Його сукні могли собі дозволити лише багатії — оригінал міг коштувати до 1000 доларів, тоді як скопійований силует в універмазі — у десять разів дешевше. Він творив для зрілих жінок. Саме Діору належать слова: «Жінка найбільш приваблива у віці від тридцяти п’яти до сорока. А оскільки небагато жінок виходить із сорокарічного віку, пік привабливості може тривати вічно».

Ідеальна жінка в його уяві — аристократка з витонченими манерами та бездоганним смаком. Саме такою була його мати Марі-Мадлен Діор. І саме вона стала для нього еталоном жіночої вроди. Найщасливішими спогадами дитинства для Крістіана були прогулянки з матусею в саду, що оточував батьківську віллу на березі моря в Ґранвілі, в Нормандії.

Улюблені квіти Марі-Мадлен — конвалії — він вважав своїм талісманом. Тому в ніч напередодні показу він власноруч вшивав гілочку квітки у складки сукні, а також прикрашав петлиці свого піджака. Саме матері Діор присвятив першу колекцію вечірніх суконь, якій не судилося приміряти вбрання з омріяною жінками всього світу биркою Christian Dior — у 1931 році вона померла від раку.

ПІД ПИЛЬНИМ ПОГЛЯДОМ ФЕМІНІСТОК

Головний символ Christian Dior — образ New Look. Він дозволяв дамам приміряти романтичний образ жінки квітки: ніжно-випуклі плечі, округла лінія грудей, ліаноподібні стрункі талії й широкі, як чашечки квітів, спідниці. Діор повернув жінкам усе те, що було забуте під час війни: приховав ноги об’ємними спідницями й талії затягнув у корсети. Проте fashion-революція була сприйнята далеко не всіма.

Гостра на язик Габріель Шанель обурювалася вголос: «Він знову перетворив жінку на цукерку, що дріботить!». Європа лежала в руїнах після Другої світової, Америка також озиралася на жахіття війни й не була готова до вечірок у дусі Great Gatsby та розкішного життя, яке пропагували спокусливі діви з обкладинок Vogue та Harper’s Bazaar. Американські феміністки руху The Little Below the Knee Club вийшли на вулиці з протестом під час приїзду Крістіана Діора до США, та цим вони тільки підігріли інтерес покупців і преси. Діора боготворили клієнтки по обидві сторони Атлантики — залишки європейської аристократії, магнати-нувориші з жінками, вчорашніми торговками, й кінозірки.

НЕСКРОМНА ЧАРІВНІСТЬ БУРЖУАЗІЇ

Про діорівські сукні складного крою жартували. «Їх просто не знімеш без трьох солдатів і капрала», — бідкалася французька акторка Надін Пікар. Її fashionхвилюванням вторила графиня Брандоліні: «Добре ще, коли можна попросити про допомогу покоївку, та що робити, коли ми повертаємося з прийому надто пізно? Консьєржа про таку делікатну послугу навряд чи попросиш». (Згадує у своїй книзі «Месьє Діор» історикиня моди Наташа Фрейзер-Кавассоні.)

Наряди Діора потребували певного статусу, й усе збіглося: мода «жити з фінансовою спроможністю напоказ», що прийшла на зміну голодним повоєнним рокам, стала ідеальним тлом творчості дизайнера. Діора охрестили м’яким диктатором чи диктатором у замшевих рукавичках, оскільки для носіння його творінь жінки мали постійно думати про тонкощі етикету й закон гарного смаку. Наприклад, серед заможних дам вважалося хорошим тоном вийти до обіду в вечірній сукні й коштовностях. На сукнях Діора майже не було бісеру і стразів, тож його клієнтки могли дозволити собі найекстравагантніші кольє і брошки. Загалом жінка в Dior була дорогою прикрасою, оскільки одяг від Діора не асоціювався з думками про рівноправ’я статей чи участь у кар’єрних перегонах із чоловіками. Втіленням поняття «жінка в Dior» ідеально слугувала муза дизайнера — Митця Брікар.

Артдиректор журналу Vogue Олександр Ліберман говорив про неї й Діора: «Вона була його танцівницею, його куртизанкою. Шелест її голосу, її перлів, власна думка про все й одночасна байдужість до всього, що відбувається. Вона була втіленням жіночності й спокуси». Митця любила хутро, леопардовий принт, капелюшки з вуаллю й підбори. Вона не боялася поєднувати леопардовий принт із леопардовим принтом, і такий total look їй личив. «Якщо чоловік хоче надіслати тобі квіти, скажи, що ім’я твого флориста — Cartier», — не жартуючи, стверджувала Митця.

СТРАХ КРАСИ

Марлен Дітрих — одна з найвідданіших клієнток Діора. Як і Ріта Гейворт, вона була на першому показі New Look, і це було взаємне кохання з першого погляду, тобто fashion-кохання, союз, дружба, а потім і сусідство — Марлен придбала будинок на авеню Монтень, неподалік із Будинком мод Christian Dior. Крістіан одягав Марлен так, як вона мріяла: акторка саме вирішила зробити свій стиль більш жіночним і поступово відмовлялася від брючних костюмів. Вона носила сукні від Dior із шиком, й сміливо поєднувала верх від одного наряду з низом від іншого. А ще змусила всіх дивитися на його роботи. Коли Альфред Гічкок умовив її зіграти в фільмі «Страх сцени», вона згодилася за однієї умови: у фільмі її буде одягати тільки Діор. «No Dior, no Dietrich!» — такою була її умова.

НА ЧЕРВОНЕ СВІТЛО!

Улюблена британська клієнтка Dior — пані Памела Черчилль була заміжня за сином Вінстона Черчилля, а потім стала коханкою молодшого сина баронабанкіра Елі де Ротшильда. Саме він сплачував її рахунки від Діора. Фривольній пані з вогняно-рудою гривою й пухкими щічками Крістіан Діор пропонував червоні сукні. Річ у тім, що дизайнер приятелював із Ліліан де Ротшильд, дружиною Елі, й намагався підкреслити, що за сукнями сміливого кольору приховується суперниця.

До речі, аби не трапилося прикрості й пані, які могли собі дозволити Dior, не прийшли на вечірку в однакових сукнях, директорка Будинку Сюзанн Лулінг вела облік розкішних гардеробів прихильниць бренду. Також чітко відстежувався час примірок, аби модні стежки дружин і коханок ніколи не перетнулися в Будинку дизайнера, який вірив, що справжня жінка має бути трохи примхливою.