У публічних професіях від людей часто очікують майже стерильного образу: стриманість, дипломатичність, усмішка, правильні слова. Але за будь-якою професійною маскою завжди стоїть жива людина — зі злістю, втомою, роздратуванням, імпульсивністю й моментами, за які не завжди хочеться себе хвалити. Ведучий урочистостей Павло Віслогузов погодився чесно поговорити не лише про власний«темний бік», а й про те, чому саме людські слабкості дуже часто стають причиною провалів на подіях.
Я рідко втрачаю контроль над собою. Моє сприйняття оточення трохи відрізняється. Сприймаючи інших передусім через їхні емоції, я можу бути майже вибуховим. Але оскільки досвід навчив мене, що втрата контролю над собою неминуче веде до руйнівних наслідків, я, швидше, займаю позицію спостерігача. Єдине, коли я дійсно доходжу до межі, ніколи її, звісно, не переходячи, — це коли починають відверто брехати або надто прикрашати правду, що зрештою заводить у безвихідь. У такому разі я справді можу вибухнути, але запевняю: йдеться не про істерику, а про чітке окреслення проблем і пропозиції щодо їхнього розв’язання.
Усі ми іноді говоримо близьким слова, які ранять,і я — не виняток. Але тут справа не в жорсткості характеру. Не хочу створювати образ білого кролика, та я —правдоруб. Близькі давно до цього звикли, а от незнайомі люди іноді ображаються, тому згодом я вибачаюсь. Упевнений, що зрештою моя правда принесе людям користь — зокрема щодо їхньої поведінки або ставлення до чогось. Звісно, такий підхід певною мірою маніпулятивний, але що з цим поробиш?
Я готовий надихатися всезнайками, щойно вони доведуть, що розуміються на своїй царині. Зрештою, їхній досвід може стати моїм виграшем. Адже якщо замовник справді добре розбирається у чомусь, то я в нього повчуся, а якщо ні — доведеться працювати на моїх умовах. Пригадую кумедний випадок про зустріч із буцімто крутелезною організаторкою івентів. Та леді спочатку переплутала заклад, а потім почала вдавати з себе мати-царицю, наостанок додавши, що підозрює, що в нас енергії не співпадають. Після такого викрутасу мені стало геть нудно, і жирною крапкою було її повідомлення: «Ви — Люцифер у туфлях». Виграш в усіх випадках…
Я надто швидко можу сформувати думку про людину, та це — двосічний меч. Після кількох фраз розумію, чи переді мною жива істота, чи лише красива обгортка. Але якщо це навіть не обгортка, а лише дешеві понти, я шаленію від люті. Якщо назвалися брендом, то лізьте в кошик — пояснюйте, що корисного ваша «торгова марка» несе спільноті. Цей мій пунктик підсилюється здатністю Павла Віслогузова до швидких рішень. І радше мінус, адже люди різні й не всім дано швидко думати.
Не можу ображатися на людей, адже мені платять за хороший настрій. Геть інше питання — особисте. Я не люблю відпускати тих, хто мої. Та й як можу змушувати інших їсти те, чого вони не хочуть? Усі внутрішні переживання зрештою знаходять вихід у тому, що я створюю. А в особистому житті — якщо мене скривдили, я ніколи не пробачу.
Зазвичай підхід «вирішимо все по ходу» закінчується погано, тому я його не дозволяю. Бо адекватна людина ніколи на хаос не погодиться. Для непосвячених додам, що якщо безлад — концепція заходу, то він ще довше планується. І в моїй практиці не було замовників, які казали: «Паша, давай будь-що, аби було». Тож я прискіпливо доколупаюся до кожного моменту,бо вважаю себе відповідальним ведучим.
Я не соромлюся того, що заздрю деяким ведучим,адже якщо ні на кого не рівнятися, не розвиваєшся. Я завжди захоплювався тими конферансьє, які ведуть заходи з природною легкістю. Йдеться не так про заздрість, як про спостереження за роботою колег, аналіз їхніх вдалих фішок і розуміння того, наскільки органічно це існує саме в їхній подачі. Щодо матеріальних заздрощів, то чому заздрити — новим цирконовим імплантам? Так, у мене свої класні зуби без жодної пломби, то хай мені позаздрять.
З нещирими людьми я стаю нещирим.У роботі має бути професійна чесність. Під будь-якими сторонніми звинуваченнями у нещирості можна замаскувати що завгодно — зокрема, спробу зазирнути у чуже приватне життя. Іноді творчі люди цікавляться моєю думкою щодо їхніх виступів, і я завжди відповідаю: «Це було круто». Бо тут питання, чи принесе моя правда комусь користь, тож це не зовсім лицемірство.
Не знаючи бюджету заходу, гості завжди його відчувають. Коли замовники починають заощаджувати, гості зрештою почують поганий звук, побачать скромну програму як фінальний акорд, відчують загальну порожнечу самого вечора. Потім вони помітять штучні паузи у сценарії заходу, бо їх просто нічим заповнити. Ведучий не може бути оркестром, а додаткові інструменти —завжди додають бюджету.
Замовники прагнуть контролювати кожну дрібницю,коли не впевнені у виконавцях. Але іноді надмірний контроль виникає і тоді, коли людина просто хоче відчувати владу над процесом або не має внутрішньої впевненості. Зрештою, одні хочуть свята, а інші мають його забезпечити — формула доволі проста.
Заповіді ведучого від Павла Віслогузова
- Ваш настрій — дзеркало настрою ваших гостей. Спокійний і впевнений замовник завжди має кращий івент.
- Найдорожче на святі — не декор, а справжні емоції.
- Ведучий не може бути одночасно організатором, координатором, адміністратором і рятувальником у разі форс-мажорів.
- Організатор або координатор — ваш спокій у день заходу.
- Емоції — єдине, що неможливо переробити після заходу.
- Я — ведучий, а не тамада. Просто я вмію тримати відповідальність і відчувати потреби гостей.
- Фраза «Нам буквально 2–3 годинки щось проговорити» — причина не починати співпрацю. За «щось проговорити» не платять.
- Довіра надихає ведучого зробити свято кращим,ніж планували самі.
- Фраза «У нас тихі гості» нічого не означає до моменту, поки не відкриється бар.
- Захоплення Reels і TikTok не робить вас екс-пертом в івентах.
АВТОР: Олексій Бердник
ФОТО: Павло Матога