Питання «Як ти?» стало для мільйонів українців прямим освідченням у коханні, та підтвердженням того, що ти не байдужий саме цій людині. Проте дехто зіткнувся з тим, що не почув цього питання від тих, від кого чекав. Але чи варто ображатись на них? Чи варто руйнувати мости та завершувати стосунки? Розповіла український психотерапевт Оксана Діптан. Амбасадор здорових стосунків спеціально для LIKEinUA розглянула життєві ситуації під час війни та дала свої поради для українців, як поводитися у стресових ситуаціях.

Як бути людям, які з тієї чи іншої причини розчарувалися близькими під час війни? І як тепер їм із цим жити?

Розчарування – це наші очікування, певні ілюзії, які в якийсь момент руйнуються через дії іншої людини, якщо наші очікування не здійснилися чи здійснюються в якомусь іншому форматі – це, звичайно ж, нас розчаровує. Є така фраза «не чаруйся, щоб не розчаровуватися».

До того ж є люди, які настільки були розгублені, настільки не могли сфокусуватися, що їхня психологічна система взагалі відмовилася діяти. Люди просто не могли визначити свої дії, свій стан – повна відсутність контакту із собою. Наприклад, те саме волонтерство – це процес заміщення. Коли є підвищена тривожність, її простіше гасити якоюсь трудотерапією, гасити в діях, у розмовах, у якихось процесах.

Чому люди не хочуть відкриватися? Чому у відповідь на запитання «Як ти?» ми отримуємо суху відповідь «Я в порядку» чи «Нормально»?

Багато людей закриваються, втомлюються відповідати на ті самі запитання, навіть те саме важливе питання «Як ти?» Хтось обмежується словами «Я в безпеці», «Я гаразд». Цьому є пояснення.

Хтось відчуває сором, що він поїхав, і нікого не взяли з собою. Я дуже часто зустрічаюся зі звинуваченнями, коли одна подруга із сім’єю поїхала, але не запропонувала іншій подрузі виїхати з нею. Тут ми говоримо про інфантильність, про дитячу позицію, коли прокидається внутрішня дитина і їй хочеться забратися комусь на ручки. Ми намагаємося перекласти частину відповідальності на іншого та звинувачуємо його, якщо він цього не зробив. Є люди, що беруть на себе всю відповідальність, і відповідають лише за свою безпеку та безпеку своєї сім’ї, і не чекають, коли їх хтось врятує.

Військова терапія та звичайна терапія – це різні речі. Військові питання вони важчі та чіткіші, там немає місця для почуттів, там потрібно включати конкретику та підтримку.

Більше новин на нашому Телеграм-каналі.

Є дві категорії людей, які відповідають на запитання «Як ти?»

  • людина відповідає «Я гаразд», тому що не хоче з дорослої позиції говорити про своє становище, тому що всі свої переживання вона бере на себе, щоб не обтяжувати іншого.
  • і є людина, яка готова поділитися, звільнитися від усього, що вона пережила, все, що перенесла. Вона буде готова на тривале листування або на емоційну телефонну розмову.

Чому деякі люди викреслюють зі свого життя тих, хто їм не допоміг чи не підтримав?

Коли людина, якій відмовили у допомозі її друзі чи підписники, і вона пише, що «тепер я знаю, з ким не буду спілкуватися», то тут однозначно грає фактор війни, і стресу, і лиха, які є індикаторами МРТ людських душ. Є люди відкриті на допомогу, є люди закриті на допомогу.

Зараз не потрібно витрачати свої сили для розгляду, а робити нотатки, ставити галочки на кривдниках чи несумлінних людях, а розбиратися потім, коли закінчиться війна. Зараз треба прийняти позицію творення, а не руйнації.

Війна – дуже серйозна критична ситуація і чи можна зробити ставку на те, що поведінка людей гіперболізована? І що в іншій стресовій життєвій ситуаціях вони повели б себе інакше?

Ні. Є таке поняття – тіньова сторона. Усі люди реагують по-різному. І завжди у житті є момент викриття. Є люди в гарній обгортці, які знають, як поводитися, як усміхатися, як тримати вилочку з ножем, але в стресовій ситуації у всіх нас проявляється наша фундаментально закладена культура. Відкриваються карти, злітають маски.

Коли війна закінчиться, чи зможемо ми перевернути сторінку, чи зможемо ми жити серед цих людей-кривдників? І як правильно вибудувати стосунки, якщо є щось спільне із цими людьми?

Просто так взяти та забути, перевернути сторінку та жити далі не вийде.

Кожна людина в нашому житті має свою роль, просто не треба покладати на неї всі ролі життя. Потрібно розуміти, що не можна розраховувати на всіх, хто був у вашому оточенні, потрібно враховувати лише його роль у вашому житті. Якщо ви спілкувалися тільки по роботі, це не означає, що ця людина знайде місце в машині для вас або вашої родини. Є чесна і порядна людина, якій я можу довірити свої секрети та свої таємниці, але якщо мені потрібно передати валізу в інше місто, вона може не знайти місця в себе в багажнику. Не треба ображатись на це. Не можна на людину покладати зайві обов’язки та відповідальність.

Зіткнення є в тій чи іншій темі з тією чи іншою людиною – залишайтесь у контакті з цим світом. Не будуйте ілюзій, не робіть очікувань. Кожен має свою функцію.

Війна змусила нас жити у моменті. Тому що людський мозок у мирний час улаштований так, що ми аналізуємо або минуле, або думаємо про майбутнє. Але сьогодні слід думати прямо тут і зараз.

Говорячи про людей, від яких ви чекали заповітні слова «Як ти?», через місяці війни могли вийти з заціпеніння, але написати не наважилися, подумавши, що вже може бути пізно і їхнє питання буде недоречним. Ми не знаємо, що відбувається у цих людей, який шлях вони пройшли.

«Як ти?» – це важливе питання. Так, це про кохання, про турботу, про небайдужість. Але водночас ми не знаємо, як психіка тієї іншої людини пережила цю подію. Може, цій людині було втричі гірше. Ми не знаємо. Правило номер один під час війни – не засуджувати та не очікувати зайвого.

Якщо вам подобається наш матеріал, і ви хотіли б підтримати нас у цей складний для України час, то будемо вдячні за донати через цей QR-код. Слава Україні! Україна переможе!