Країна-казка, захована між Гімалайських гір від Індії та Тибету, зберегла середньовічний спосіб життя, де жителі досі носять національний одяг своїх прадідів і стріляють із лука. Сюди їдуть тільки мандрівники-аристократи, люди, які прагнуть вивчити найзакритішу країну Азії і готові до суттєвих витрат заради цього. Дозвіл на відвідування видається лише кільком тисячам щасливчиків на рік. Відвідавши цю країну, Ви стаєте в один ряд із першовідкривачами, вченими та членами найвідоміших національних географічних товариств.

Бутан – це королівство з населенням близько восьмисот тисяч осіб, столицею у місті Тімпху, в якому немає аеропорту! Інтернет тут з’явився за пару років до мого прибуття в ранніх 2000-х, і лише згодом у деяких будинках можна було помітити телевізор. Це райський куточок найчистішої буддійської культури, не опоганений глобалізацією та «псевдомодою» на технічний прогрес. Люди посміхаються один одному, їхні обличчя спокійні та щасливі, хоча статки сімей, за нашими з вами мірками, досить скромні.

Бутан — країна без жебраків, голоду та злочинності. Все вирощене на цій землі – екологічно чисте, тому що заборонено ввезення хімічних добрив. А вивозиться лише надлишок сільськогосподарських продуктів до Індії. Тут майже всі вегетаріанці та заборонено вбивати тварин. Ліси у Бутані не вирубуються, а, навпаки, висаджуються на голих схилах гір. Заінтригувала? Тоді, в дорогу! у гості до Дракона…

01 Jul 2009, Paro, Bhutan — A Drukair -Royal Bhutan Airlines Airbus passenger jet prepares to land at the international airport in Bhutanese district of Paro June 29, 2009. Five decades ago, Bhutan was a feudal, mediaeval place with no roads, proper schools or hospitals and scarcely any contact with the outside world. Today education and healthcare are free and life expectancy has risen to 66 years from less than 40. In the background is the Paro Dzong (the fortress of Paro). Picture taken June 29, 2009. REUTERS/Singye Wangchuk (BHUTAN TRANSPORT TRAVEL) — Image by © STR/Reuters/Corbis

Потрапити до Бутану можна лише з п’яти країн і лише десяти міст світу. У королівстві є єдиний аеропорт у долині Паро з асфальтовим покриттям злітно-посадкової смуги. Прямими рейсами туди можна прилетіти з індійських Калькутти, Делі, Бодхгая (той самий, де Будда досяг просвітління) та Мумбаї, непальського Катманду та бенгальської столиці міста Дакка. З однією пересадкою до Паро можна також дістатися з Таїланду і Сінгапуру.

Головна особливість авіаперельоту в тому, що його виконує лише королівська авіакомпанія Druk Air. Флот її складається з трьох аеробусів та одного 48-місного «малюка», можна відразу уявити, яку мізерну малу кількість туристів перевозить цей оператор. З серпня 2010 року бутанський уряд дозволив виконувати рейси непальської авіакомпанії Buddha Air, але і вона літає в Паро маленькою 19-місцевою «пташкою». І це не єдине обмеження на шляху до бажаної країни-казки.

Аеропорт Паро розташований на висоті понад дві тисячі метрів над рівнем моря в тісній долині однойменної річки, оточений гімалайськими вершинами п’ятитисячниками і дмуть там сильні вітри, особливо з лютого до травня. Саме тому аеропорт Паро вважається одним із найскладніших на планеті. Слоган Druk Air — на крилах дракона — а як інакше можна доставити вас до цього аеропорту! Усього вісім пілотів у світі кваліфіковано, щоб посадити літак між піками, не зачепивши при цьому даху п’ятисотлітніх будинків і не розбившись про скелю від поривів вітру. Але все це зовсім неважливо для мандрівника, що прагне мрії! Професіоналізм пілотів і новітні судна відкинуть усілякі побоювання з приводу польоту і ось, ви вже дивіться на портрети всіх королів Бутану в головному будинку аеропорту, попереду п’ять захоплюючих днів і треба встигнути подивитися.

Країна відкрилася для туризму нещодавно, в 1988, власне тоді і почали виконуватися перші міжнародні рейси з Індії та Непалу. Бутан манить мандрівників з усього світу як «заборонений плід», обираючи лише найзаможніших, що поміщає цю країну до списку розкішних та ексклюзивних подорожей. За указом короля, а його тут поважають і шанують як святого, кожен турист має сплатити до скарбниці двісті п’ятдесят американських доларів за один день перебування в королівстві як офіційний податок. Приблизно половина цієї суми залишається у бюджеті, решта потрапляє національним туроператорам за послуги. У цю суму включено всі Ваші базові витрати, тобто проживання в готелі базового класу, триразове харчування, послуги місцевого гіда та транспорт для пересування країною. Всі базові готелі в Бутані за якістю, не нижче трьох зірок. Багато з них розташовані в мальовничих місцях, біля річок, водоспадів, з красивими садами і побудовані в середньовічному стилі. Зрозуміло, можна підвищити клас обслуговування та забронювати перебування у готелях 4 та 5 зірок. При готелях класу люкс є масажні салони та повноцінні СПА-комплекси, можна насолодитися спокоєм та «нічогонеробленням».

Більшість мандрівників скажуть, що з’їздити до Бутану – досить дорого, чому? Річ у тому, що король всіляко намагається зберегти стародавню культуру та звичаї народу, пам’ять поколінь та доброту, тому допуск туристів із «зіпсованого грішми» світу не бажаний. Ніхто не прагне заробити більше, адже бутанці і так щасливі. У королівстві є навіть Міністерство Щастя, де замінили поняття валового національного продукту на валове національне щастя і щороку цей показник вимірюється шляхом опитування населення.

«Щастя народу важливіше від відсотків валового внутрішнього продукту», — сказав король.

Сенс цього поняття для Бутану полягає у розвитку такої економіки, яка б відповідала унікальній бутанській культурі, заснованій на буддійських духовних цінностях. Практично «валове національне щастя» реалізується через п’ятирічний план розвитку економіки, у якому прогрес здійснюється повільними кроками, намагаючись підтримувати і руйнувати традиційні цінності — сім’ю, культуру, природу, буддійську релігію.

Найголовнішою визначною пам’яткою королівства є храм Таксанг Лаганг. Сюди можна дістатися пішки, похід займе приблизно три з половиною години туди і близько двох з половиною назад. По дорозі вам відкриються чудові краєвиди, а сам монастир ніби ширяє в повітрі, ледве торкаючись прямовисної скелі. Сосновий ліс з багатовіковими деревами оповитий мохом, як павутинням – кажуть, такий мох росте лише в найчистішому багатому киснем повітрі.

На околицях нинішньої столиці королівства Тімпху нам вдалося нарешті скуштувати національну кухню. У більшості готелів вам запропонують адаптований варіант, тобто майже гостру їжу. Майже вся країна вегетаріанці з релігійних переконань. Бутанці вірять, що м’ясо тварини чи рибу можна їсти лише після спеціального ритуалу, вбивати не можна, тварина має померти сама. Однак, більшість жителів їдять рис та овочі, у великій кількості приправлені перцем чилі. Я навіть сказала б інакше – в Бутані їдять не салат з перцем чилі, а перець чилі з салатом!

Національною стравою тут вважається «ема-датші», що є тушкованими в маслі зі спеціями стручки пекучого перцю в сирному соусі, а також запечені з сиром гриби. Сир взагалі дуже поширений компонент бутанських страв. До найпопулярніших видів сиру відносяться «датші» — сир з коров’ячого молока і дуже специфічний сир з молока яків, який нарізають маленькими шматочками і висушують, отримуючи дуже тверду масу, яка багато місяців добре зберігається. Так ось, наївшись вдосталь перцю чилі так, що з вух повалив дим, в один з вечорів вся наша компанія засумувала по домашньому оселедця і картоплі з маслом (картоплю до речі бутанці їдять зовсім мало). Дракон — адже він повинен бути вогнедишним, ось звідти і пішла велика бутанська любов до пекучого перцю.

Вас неодмінно здивує національний бутанський спорт – це стрілянина з лука. А тепер уявіть, як чоловік у костюмі зразка XVII століття натягує тятиву і стріла летить точно в ціль, викликаючи на обличчі у лучника легку усмішку – казкова романтика.

Стрілянина з лука – найулюбленіший вид спорту бутанців. Кожне село має власне поле для стрілянини. Жодне свято чи фестиваль не обходиться без змагання зі стрільби з лука. Відстань до мішеней – близько 120 метрів. Мішені вирізаються з дерева та яскраво розфарбовуються.

У Бутані багато релігійних фестивалів. Їх кількість рік у рік змінюється, як і дати проведення. Буддійські фестивалі проводяться відповідно до місцевих астрономічних спостережень. Найяскравіші та яскравіші фестивалі «тсечу» проводяться в дзонгах монастирях Бутану один раз на рік, зазвичай навесні та восени. Вони відбуваються протягом трьох-п’яти днів, і насичені різноманітними театралізованими виставами, танцями, які незмінні протягом багатьох століть. Найпопулярнішими фестивалями Бутану вважаються Бумтханг-Тсечу, Паро-Тсечу та Тхімпху-Тсечу.

Автор Тамара Чітая, історик-дослідниця, мандрівниця та організатор преміум подорожей по світу.