Казки традиційно завершуються словами: «І жили вони довго та щасливо». Натомість драматургія життя й мистецтва тримається на конфлікті. Сьогодні мистецтво дедалі частіше відходить від ідеї краси й естетичної насолоди, набуваючи форми екзистенційного надриву. На цьому тлі особливо яскраво вирізняється поетична, світла та життєствердна творчість Тетяни Яблонської.

Її картини настільки різні за стилем, колоритом і образним рішенням, що здається, ніби над ними працювали різні художники. Водночас їх об’єднує глибока щирість і вірність собі, яку мисткиня зберігала впродовж усього творчого шляху.

Картини Тетяни Яблонської, як відзначали критики, пройняті закоханістю в життя, глибоким розумінням творчості як форми громадського служіння, світлою вірою в людину, добро й справедливість, а також здатністю всюди бачити красу і щиро нею захоплюватися.

ПРИРОДЖЕНА ТВОРИТИ

Тетяна Яблонська народилася 24 лютого 1917 року в Смоленську — того самого буремного року, що зламав хребет імперії. І прожила майже ціле століття, ставши свідком усіх його драм, потрясінь і перемог.

У родині викладачів і творчих інтелігентів вона була найяскравішою зіркою: народжена з пензлем у руках, як жартували близькі. Її батько — учитель словесності, художник-графік, зберігач картинної галереї — разом із матір’ю, викладачкою французької, виховували дітей у середовищі, де творчість була нормою, а культура — диханням.

Тетяна, її сестра Олена та брат Дмитро змалку отримували всебічну естетичну освіту вдома. У родині діяла щорічна традиція: видавати домашній журнал «Цвіркун» з оповіданнями та ілюстраціями дітей, проводити художні конкурси та щонеділі відвідувати музеї.

Згодом Олена стане відомим художником-графіком, а Дмитро — доктором архітектури. Тетяна за життя візьме два шлюби, обидва з художниками — Сергієм Отрощенком і Арменом Атаяном. Усі три доньки Тетяни Яблонської також стануть художницями.

«Все ж таки я була щасливою у своєму житті. Щастя мені дарувала моя чудова професія…»

СТВОРЕНА ДЛЯ УКРАЇНИ

Коли Тетяні було трохи більше десяти років, її родина переїхала в Україну. Спочатку — в Одесу, потім — у Кам’янець-Подільський. Саме в цьому місті мисткиня захопилася народним мистецтвом: подільськими домашніми іконами, орнаментальними розписами гончарних виробів, світоглядною міфологією килимарства. «Романтичність і мальовничість Кам’янця полонили мене назавжди. Там я закінчила школу, там минула моя юність. І там визріло моє бажання закарбувати красу навколишнього світу, розповісти про неї людям. Коли з темно-синього неба скочувалася зірка, я швидко, щоб встигнути, поки вона не згасла, промовляла як заклинання: хочу бути хорошою художницею», — говорила Яблонська.

Народна творчість завжди слугувала мисткині джерелом натхнення. Вже досвідченою і визнаною вона їздила селами України, збираючи автентичні зразки народного мистецтва, й особисто познайомилася з легендарною Марією Примаченко.

У 1948 році Тетяна Яблонська знову опинилася у Кам’янці-Подільському — цього разу вже як викладачка Київського художнього інституту. Вона привезла сюди своїх студентів на практику.

Під час перебування в одному з місцевих колгоспів художниця зробила серію замальовок, які згодом перетворилися на одну з її найвідоміших робіт — картину «Хліб».

Що може бути настільки символічним для України, як хліб. «Я писала “Хліб” із цілковитою віддачею, із серцем, повним любові до цих жінок, до зерна, до сонця. Я найбільше намагалася передати захоплення від самого життя, передати правду життя», — згадувала авторка.

Картина принесла Яблонській не лише всесоюзне визнання, а й бронзову нагороду на Всесвітній виставці у Брюсселі 1958 року.

ПРИРЕЧЕНА НА ЖИТТЯ

Хтозна, як склалося б, якби сім’ї Яблонських вдалося втекти з Радянського Союзу. Але провідник не зустрів на кордоні, й вони, побоюючись звинувачення у втечі, повернули на Луганськ. Там ніхто не знав про їхні наміри покинути «совєти», і взагалі ні про що нікого не питали. Проте, попри безпечність Луганська, Тетяна швидко рвонула до Києва. Вступила у художній технікум, а на другому курсі перевелася до художнього інституту в клас живопису професора Федора Кричевського. З ентузіазмом занурившись у радянський реалізм, відчула розчарування, відвідавши 1938 року виставку імпресіоністів у Москві. Світлі кольори, невимушеність зображень… Це так відрізнялося від тодішнього радянського мистецтва! У ті страшні роки репресій, звісно, Яблонська навіть думати не могла про імпресіонізм. Далі сталася війна, і Тетяна взагалі мало думала про творчість, працюючи в саратовському колгоспі. Але той захват імпресіоністами таки проявився, коли художниця, повернувшись з еміграції в Київ, 1947 року презентувала картину «Перед стартом». Спершу ця робота принесла успіх, але потім у ній почали вбачати… схильність до імпресіонізму! Картину зняли з підрамника і відправили у підвали Музею українського мистецтва. Замість премії художниця отримала на свою адресу лайливі епітети на кшталт «рецидив формалізму у творчості радянської художниці».

Така ж доля спіткала й одну з перших картин закарпатського циклу «Життя триває». За неї мисткиню на кілька років позбавили всіх посад і можливості брати участь у виставках. Було ще й подарункове видання, в якому картинами Тетяни Нилівни проілюстрували балади українського поета Івана Драча. Наклад взагалі знищили на виході з друкарні. Вдалося врятувати тільки чотири примірники.

Тобто життя постійно випробувало Яблонську на любов до себе, на те, наскільки вона зможе постійно знаходити й зображувати ту нестримну радість, яка пронизує її творчість.

У 1991 році у художниці стався інфаркт, і вона створила з цього новий художній цикл, який піднесено назвала «постінфарктизмом». Красу вона знайшла у вікні, а радість — у портретах рідних. Коли ж 1999 року у неї відмовила права рука, Яблонська взяла пензлі в ліву та продовжувала створювати на полотнах щирість і радість життя. «Все ж таки я була щасливою у своєму житті. Щастя мені дарувала моя чудова професія, пов’язана з живою природою, з прекрасними людьми, з їхньою працею», — написала Тетяна Яблонська незадовго перед смертю і залишила останній малюнок вікна, за яким її чекала вічна радість.

Пропонуємо дізнатися також про геніальну киянку, що створила у США Дім моди Valentina.