Страшна сатирична казка про саморуйнування заради міфу краси, феміністичний маніфест – так характеризують бодігорор «Субстанція». Більше про сексизм та сексуальність, нерівний бій із віком розповіли режисерка Коралі Фаржа, виконавиця головної ролі Демі Мур та актор Денніс Квейд.
Чи став роман Оскара Вайлда «Портрет Доріана Грея» для вас натхненням?
Коралі Фаржа: «Портрет Доріана Ґрея» — геніальне творіння, що завжди буде поза часом. Єдине, що я зробила, перенесла сюжет у суто жіночий світ, але проблеми, що їх висвітлював Оскар Вайлд, залишилися.
У центрі уваги — питання використання жіночого тіла як сексуального об’єкта в сучасному суспільстві і насильство щодо жінок?
Коралі Фаржа: Щиро вірю, що сам фільм не використовує жіноче тіло як сексуальний об’єкт. У спільноті на нас дивляться крізь призму нашого тіла, і насильство щодо жінок відбиває насильство взагалі на кожному етапі розвитку суспільства, тож я метафорично це висвітлила. На жаль, жінки досі з цим стикаються…
Демі, коли ви як актриса відчули, що режисери викреслюють вас через віковий аспект?
Демі Мур: Як би хтось не ставився до вашого тіла, головне — як до нього ставитеся ви. Особисто я себе жертвою не вважаю, і саме це Коралі змалювала у сценарії. Ідеться про чоловічий підхід до ідеального жіночого тіла, якому деякі жінки підігрують. У стрічці молодша і краща версія моєї героїні отримує бездоганне тіло, але робить такі самі помилки, прагнучи отримати визнання спільноти, внаслідок чого зрештою б’ється із власними демонами. Найстрашніші темні сили — не ззовні, а у нас самих.
Денніс Квейд: Зараз ситуація поліпшилася, та я пам’ятаю час, коли акторку фактично скидали з коня, щойно їй виповнилося сорок. Чоловікам вдається уникати такого, однак те, що такі обмеження руйнуються, доводить, що ставлення спільноти змінилося. Адже, окрім сексапільності, у жінок є набагато більше при — над, і акторки в кінематографі це доводять, зокрема Демі та Коралі — власною роботою. Для мене велика честь брати участь у цьому проєкті та, власне, грати вищезгаданий чоловічий підхід до жіночої краси — хо — лодний і бездушний, як і наш світ.
Коралі Фаржа: Не хочу, щоб у вас склалося враження, наче ми не терпимо чоловіків. Ми не любимо мудаків.
Денніс Квейд: Влучно сказано. Подейкують, що Коралі Фаржа зняла античоловічий фільм, а натомість вона показала чоловіків-мудаків. Змушений додати, що мудаків доволі цікаво грати. (Сміється).
Демі Мур: І в Денніса це бездоганно виходить…
Денніс Квейд: Як на мене, досить багато акторів підійшли б на цю роль. Власне, я присвятив роботу в «Субстанції» Рею Ліотті, який мав зіграти Гарві, та, на жаль, помер два роки тому. Він був талановитим актором і завжди житиме у наших серцях…
Які культові фільми жаху вплинули на творчу команду, щоби зрештою створити «Субстанцію»?
Коралі Фаржа: Це, безперечно, такі шедеври жанру, як «Муха» й «Сяйво». Ще підлітком я їх переглядала, і це значною мірою додавало мені свободи. Як на мене, якісні фільми жаху додають у хорошому сенсі навіженість та енергію, яких нам бракує в буденному житті. Та й фільми цього жанру часто-густо звертаються до теми тіла, тож я не могла їх не переглянути. Скажімо так, я пропустила їх крізь власну свідомість. Сподіваюся, наш фільм теж залишить слід у вищезгаданому жанрі. У цій царині не можна бути сором’язливим. Варто йти на ризик і навіть трохи фліртувати з гротеском, інакше не досягнеш поставленої мети.
Як Демі з’явилася у вашому фільмі?
Коралі Фаржа: У мене був дуже короткий список актрис, яких я хотіла бачити у ролі Елізабет Спаркл. І Демі очолювала цей перелік. Я завжди цінувала її перформанси за легкість і природність подачі. У жодному зі своїх блокбастерів Демі не мала вигляд людини, якій важко дається те, що вона робить. За цією «легкістю» завжди стоїть не лише зовнішність та харизма, а й величезний талант і велика, вельми велика робота над собою. Наш фільм дуже «технічний», у ньому багато руху, гриму, костюмів, хореографії — нам потрібна була актриса, яка б робила все. А Демі грала всіх: кохану, лиходійку, героїню, танцівницю, морпіха, матір.
Демі, прочитавши сценарій, чи сприйняли ви його як виклик?
Демі Мур: Авжеж. Коли робота виштовхує людину зі звичної зони комфорту, доводиться відповідати на виклик, сподіваючись, що зрештою станеш краще, зокрема кращою актрисою. Згаданий проєкт зачепив доволі багато тем, які стосуються нас усіх. Нам усім доводиться стикатися із самооцінкою й оцінкою з боку інших, і Коралі майстерно це змалювала.
Як воно було — спостерігати себе на екрані у гримі чудовиська?
Демі Мур: Я намагалася абстрагуватися від того, що показувалося на екрані. Були дні, коли на грим доводилося витрачати до восьми годин. Принаймні мій собака завжди мене впізнавав, на відміну від мене, і це повертало мене у реальність. Маю додати, що читати сценарій було значно легше, ніж насправді грати згадані сцени.
Коралі, про що ви думали, працюючи над цим фільмом?
Коралі Фаржа: Я постійно думала про почуття жінок, що перетнули межу сорокаріччя, і тортури, з якими їм доводиться жити. З одного боку, спільноті начхати на них, з іншого — таким жінкам начхати на спільноту, що їх зневажає. Створюється замкнуте коло. Та й навіть молодші жінки починають докоряти собі, мовляв, начебто губи у них недостатньо повні, а груди замалі. А потім, після сорокаріччя, починаєш шукати у себе «гусячі лапки» тощо. Тож, якщо хочете зменшити зовнішнє насильство, почніть із внутрішнього. Іншими словами, припиніть ненавидіти й зневажати себе.