Початок повномасштабного вторгнення змінив життя багатьох українців: вимушений релокейт за кордон, величезна хвиля регіональної міграції та зміна звичного соціального ландшафту призвели до критичних оновлень у суспільстві. Але змінилися не лише обставини нашого життя — змінилося саме уявлення про успіх. Сьогодні питання «як ти?» та те, що корисного ти робиш для суспільства або навіть невеликої соціальної групи, стають більш значущими за кількість Birkin у гардеробі.

Для мене сьогодні елітарність — це вже не стільки про привілеї, скільки про масштаб відповідальності.

Війна — це завжди певною мірою соціальна революція. Зміна еліт відбувається як закономірна реакція на нові потреби суспільства: на перший план виходять військові, а держава перебудовується на нові рейки. MilTech, гонка науково-дослідницьких інститутів та формування нової культури для виживання в умовах воєнного часу змінюють соціальний ландшафт до невпізнаваності. Якщо ще десятиліття тому успіх нерідко вимірювався матеріальними атрибутами — дорогими автомобілями, закритими клубами, демонстративним споживанням і доступом до політичних ресурсів, — то сьогодні ці критерії дедалі більше втрачають свою виняткову символічну силу. Економічний ресурс нікуди не зникає, але він перестає бути достатньою умовою елітарності.

На зміну еліті статусу приходить еліта сенсів — люди, чия суспільна вага визначається не тим, що вони накопичили, а тим, що вони створюють. Це підприємці, які не припинили працювати під час війни; волонтери, які організували масштабні гуманітарні мережі; військові, які стали моральними авторитетами; культурні діячі, які представляють Україну у світі; жінки, які створюють нові інституції та професійні спільноти.

Згідно з теорією Толкотта Парсонса, керівний прошарок суспільства — це не просто меншість, як говорили про це Гаетано Моска та Вільфредо Парето, а люди, які виконують ключові функції в суспільстві. Саме виконання цих функцій та «соціальна користь» дають можливість концентрувати вплив. Для того щоб стати елітою, соціальна група має відповідати ключовим критеріям: бути здатною реагувати на нові виклики, визначати стратегічні напрямки розвитку, об’єднувати суспільство навколо спільних норм та зберігати цінності.

І саме зараз ми бачимо, як класична гра «левів та лисів», якими Парето описував різні типи еліт — тих, хто спирається на силу, і тих, хто діє через гнучкість та маневрування, — перетворюється на більш складний та усвідомлений конструкт. Суспільство не хоче йти за владою наосліп. Воно хоче жити сенсами, які будують сталі, кращі конструкції та можуть гарантувати наступним поколінням безпеку й добробут.

Не тільки війна, а й загальні тренди світу штовхають нас геть від питання «скільки ви створюєте?» до питання «що саме ви робите?». Адже з розвитком соціальних мереж виявилося, що локальні еліти не такі вже й цікаві глобально: завжди є хтось інший — ще більш закритий клуб, ще більше статків та ще більше фоловерів в Instagram.

Гонка за нулями — чи то на рахунку, чи то у профілі соцмереж — почала стрімко виснажувати, і прості сенси взяли гору. Ба більше, нові покоління припинили реагувати на «багато» та почали ставити питання «навіщо?». Це створило хвилю економічного впливу та вивело на ринок низку нових компаній. Економіка світу, який трохи «переїв», величезна криза безпеки, погіршення клімату та боротьба за технології зробили сенс не просто важелем впливу — вони зробили його новим золотом.

Про перехід від «суспільства інформації» до «суспільства знань» говорили давно. Ще у 2016 році соціологи прогнозували, що новою валютою стануть знання та досвід. Коли інформація починає коштувати буквально нічого, ми шукаємо більш вагомих аргументів та унікальних інсайтів — ними стають знання.

І саме так, поки більшість намагається опанувати нову версію ChatGPT чи черговий інструмент штучного інтелекту, справжню перевагу отримують ті, хто дивиться ширше, здатен поставити нове запитання, сформувати власну думку та створювати сенси на базі власного розуму й досвіду. Так формується нова еліта. В Україні процес, який міг би зайняти десятиліття, був значно пришвидшений війною.

Виїзд частини традиційних бізнесових і культурних еліт за кордон відкрив простір для появи нових постатей та нових центрів впливу. Натомість регіональна міграція докорінно змінила соціальний ландшафт великих міст. Інший цікавий фактор — мобілізація, служба значної кількості чоловіків та перерозподіл професійних ролей, що також прискорили появу жінок на керівних позиціях у сферах, які ще донедавна вважалися переважно чоловічими.

Жінки зараз посідають керівні посади майже в кожній ніші виробництва, навіть у секторі оборони. Сила, розум та витривалість, притаманні жінкам, тепер стають надцінними ресурсами, які в умовах війни є особливо важливими. А влада тепер дедалі частіше зосереджується не в агресивній конкуренції, а в soft power — м’якій силі, де вплив здійснюється не через домінування, а через довіру, емпатію, партнерство та здатність об’єднувати людей. Адже доки триває війна, наша мета — об’єднувати зусилля.

І, мабуть, це одна з найважливіших змін, яку я спостерігаю сьогодні: ми дедалі менше захоплюємося самим статусом і дедалі уважніше дивимося на те, що людина робить зі своїм впливом.

Унікальність нової української еліти полягає також у цінності репутації. Ризик скандалу, точність даних, охайність інформації — сучасний суспільно-політичний стан вимагає особливої уваги до деталей, тож якість інформаційного поля та знань підвищується. Разом із тим змінюється і ставлення до репутації. Ми більше дослухаємося, більше перевіряємо та досліджуємо.

Сьогодні для розвитку іміджу замало купити рекламу — потрібно мати роками напрацьований соціальний капітал, історію правильних рішень і, головне, довіру. Репутація знову стала валютою, яку неможливо надрукувати: її накопичують роками — рішеннями, відповідальністю, послідовністю і здатністю залишатися собою тоді, коли це незручно.

І якщо дозволити собі трохи іронії, то нове правило еліти сьогодні звучить майже так: good girls only.

Неможливо ігнорувати і глобальний аспект. Мабуть, вперше в новітній історії українці мають таку потужну підтримку міжнародної спільноти, а ми бачимо, як режисери, журналісти, військові, фотографи та репортери стають героями міжнародних сцен і червоних хідників, адже говорять не про «життя зірок», а про сувору реальність бліндажів та жорстокість війни.

Майстерність, сміливість та сила, які поєднуються з повагою та знаннями, сьогодні народжують еліту. Економічний ресурс залишається важливим, але вже не є достатнім для того, щоб автоматично отримати суспільний авторитет. Справжній вплив мають ті, хто здатен бути прикладом та вести за собою.

Активне громадянське суспільство, яке ми створили за останні 12 років, не хоче споживати інформаційні напівфабрикати. Стаючи взірцем для європейських країн, ми, мабуть, уперше за довгий час будуємо власну еліту, яку свідомо обираємо та статус якої підтримуємо, а не приймаємо як даність.

У майбутньому ситуація, звісно, зміниться. Адже ніщо не вічне, і, за логікою Парсонса та Парето, зрештою все відбувається так: нова еліта створює тренд на певну поведінку, ресурс або спосіб життя, і з часом дедалі більша частина суспільства знаходить спосіб наслідувати цю модель. Зрештою еліта припиняє бути особливою, адже загальний соціальний рівень починає їй відповідати.

Саме тоді виростає нова еліта, а минула стає доволі звичайним соціальним прошарком. Представники еліти можуть зберігати свій статус крізь роки лише за умови розвитку відповідно до суспільних змін.

І, можливо, саме в цьому полягає одна з головних функцій справжньої еліти: не залишатися недосяжною, а піднімати загальну планку суспільства.

Наступним типом суспільства, до якого ми крокуємо, може стати суспільство мрії — або, точніше, суспільство творення. У світі, де дедалі більше операційних та інформаційних завдань вирішуватиме ШІ, особливо цінною стане творча спільнота, здатна створювати мистецтво на глибинному рівні, а також спільнота знань і мудрості, здатна використовувати їх для пошуку нових рішень, зокрема й у питаннях безпеки та миру.

Саме зараз ми будуємо суспільство майбутнього. І цілком можливо, що вже протягом найближчих років побачимо зовсім іншу еліту — з більшими сенсами, прагненням до миру, творчістю та мудрістю.

Мені близька думка, що справжня еліта — це не ті, хто піднявся над суспільством. Це ті, хто здатен підняти вище саме суспільство.

І, можливо, саме в цьому — головний сенс переходу від еліти статусу до еліти сенсів.

Follow me on Instagram:
  Svitlana Tretiakova