Юрій Алєксєєнко добре знає, як виглядає справжній контакт із дитиною — не через батьківські заборони чи нескінченний «цифровий попкорн», а через живу емоцію, простий жест, правильний ритм. Він — контент-мейкер і режисер контенту, який бачить YouTube не як екран, а як середовище, де народжуються перші улюблені історії, перші реакції, перші звички маленьких людей.
У цій розмові — про те, чому сьогодні відео для дітей більше ніж розвага, як змінюється увага маленького глядача, чому вертикальний формат став новою мовою коротких історій (і до чого тут насправді пандемія), та як працювати для дітей так само відповідально, як і для дорослих.
Чому саме дитячий контент сьогодні займає третину всього трафіку на YouTube? Це зручний формат? Особлива аудиторія? Чи сам YouTube змінився у сприйнятті дитини?
— Тут усе працює трохи по-іншому. Якщо дорослі зазвичай шукають щось нове, то дитина навпаки — тримається за знайоме. Улюблений ролик вона може переглядати десятки разів. І кожного разу — з таким самим захопленням. Це не про нудьгу, це про безпеку й емоційний зв’язок.
А ще — дуже важливо, що діти 3–5 років сприймають контент візуально: жести, інтонації, прості звуки. Їм не потрібен текст, пояснення, сюжет. Тому відео, яке «говорить» емоцією, стає зрозумілим у будь-якій країні, незалежно від мови. Це і є причина, чому дитячий контент настільки універсальний.
А YouTube тут став ідеальним посередником. Він простий, яскравий, доступний з будь-якого пристрою. Це платформа, яка постійно поруч — і з дитиною, і з батьками.
Ми бачимо, як вертикальний формат захопив ринок. Чи повністю дитячий контент піде в цей формат? Як це змінює ваше режисерське мислення?
— Вертикальне відео — це не щось нове, але пандемія зробила його масовим. Всі опинилися вдома, почали знімати й дивитися з телефону. Це стало нормою.
А коли знімаєш для смартфона — мислиш інакше. Не кадром, не композицією. Думаєш: як за 2 секунди втягнути? Бо саме стільки часу є, щоб зацікавити дитину. Далі — вона або з тобою, або вже перегортає.
Це зовсім інший ритм. Ми живемо в епосі швидкого кадру, і це дуже впливає на підхід до зйомки.
Чому людям із телебачення чи великого кіно важко адаптуватися до YouTube? У чому ключова різниця?
— Бо YouTube — це про швидкий контакт. Тут немає місця для тривалих вступів чи повільного розвитку. Дитина просто не чекатиме.
На YouTube режисер має мислити моментом. Кожен кадр — це емоція, ритм, реакція. Тут важливо не те, як побудований сюжет, а що ти викликаєш із перших секунд. І це дуже відрізняється від традиційного підходу в кіно чи на телебаченні.
Ви казали, що у сфері дитячого YouTube немає системного навчання. Чому так? І чи варто ділитися цими знаннями?
— Дитячий YouTube розвивався не через академії. Все створювалось у домашніх умовах, на інтуїції, методом спроб і помилок. Люди вчилися самі.
Сьогодні реальні знання — всередині закритих команд. І часто вони захищені NDA, бо це про бізнес, формули успіху, методики. А ще — банально: у тих, хто щодня створює десятки відео, просто немає часу на курси.
Я вважаю, що відкривати цю сферу потрібно. Але не у форматі «майстер-класу за вечір». Потрібна структура. Бо без неї — лише шум і міфи.
Як змінився дитячий контент? Він досі тільки про розвагу — чи вже про щось більше?
— Він точно став чимось більшим. Ми формуємо не просто настрій — ми задаємо стиль, емоційну звичку, реакцію.
Те, що починається у відео, потім переходить у TikTok, у меми, у щоденне спілкування дітей. Ми бачимо, як наші сцени стають челенджами, як фрази з відео починають повторювати блогери.
Тобто ми вже не в нішевому сегменті. Ми в центрі цифрової культури.
Де зараз межа між блогером і кіностудією? І що ви думаєте про формати на кшталт MrBeast чи MrBleepy?
— Цієї межі вже немає. MrBeast — це вже давно продюсерська компанія з великою командою і бюджетами. Це не про «зняв і виклав». Це серйозне виробництво.
А MrBleepy — інший приклад. Він дорослий актор, працює в гротескній формі, але діти його обожнюють. Чому? Бо він точно влучає в їхній спосіб сприйняття. Гіперемоційність, ритм, образ — усе, що дитина зчитує з першого погляду.
Сьогодні успішний креатор — це медіасвіт. І кожен із них має власну логіку.
Які ризики ви бачите в гіперспоживанні відео дітьми? Чи можна знайти здоровий баланс?
— Головний ризик — це втрата чутливості. Коли дитина постійно дивиться відео без пауз, вона звикає до зовнішніх стимулів. І тоді — менше грає, менше фантазує, швидко втомлюється від «тиші».
Тому ми намагаємось створювати відео, які щось запускають: бажання грати, щось відчути, посміятись, поспівчувати.
Це тонкий баланс. І відповідальність тут — на нас, авторах. Бо якщо ми не тримаємо цю межу — її не триматиме ніхто.