ЮЛІЯ АНТОНЕНКО — героїня обкладинки нового номера LIKEin.UA, авторка та ведуча подкасту «НЕштучний інтелект», де порушує теми внутрішніх змін, пошуку себе, жіночності та життя «тут і зараз». У соцмережах та своїх проєктах Юлія поєднує естетику, красиві образи та розмови на теми, що хвилюють сучасних жінок: пошук внутрішньої опори, страх перед змінами, втому від поверхневості й прагнення до більш усвідомленого життя.

У цьому інтерв’ю ми поговорили про те, як війна змінила українських жінок, чому сьогодні так важливо бути ближчими до себе та чому краса — це значно глибше поняття, ніж просто зовнішність.

«ДЛЯ МЕНЕ УСВІДОМЛЕНІСТЬ — ЦЕ ЧЕСНІСТЬ ІЗ СОБОЮ. ЦЕ ВМІННЯ СТАВИТИ СОБІ ПИТАННЯ: «ДЛЯ ЧОГО Я ЦЕ РОБЛЮ?»

Останні роки змінили всіх нас. Як вам здається, якою сьогодні стала українська жінка?

Перше слово, яке спало на думку, — «справжня». І я дуже вірю в те, що саме перша думка зазвичай найчесніша. Мені здається, українська жінка стала ближчою до себе. Якщо раніше жіночність часто асоціювалася лише із зовнішністю, то зараз усе стало набагато глибше.

Як на мене, війна дуже сильно проявила і чоловічу, і жіночу природу. Чоловіки ще більше відкрили в собі мужність, силу, здатність захищати й брати відповідальність. А жінки почали більше повертатися до своєї м’якості, ніжності та турботи.

Я це дуже відчуваю й по собі. Останніми роками мені стали значно ближчі більш жіночні образи, сукні, певна легкість у подачі себе. І це не про те, що «так треба». Це внутрішній стан. Мені здається, після всього, що ми переживаємо, жінкам дуже хочеться нести красу, любов і тепло. І це теж певна форма сили.

У своєму подкасті «НЕштучний інтелект» ви багато говорите про внутрішній розвиток і зміну мислення. А що стало вашою найбільшою особистою трансформацією за останні роки?

Глибокі теми мене цікавили завжди. Але найбільшою трансформацією стала війна.

Я поїхала до батьків у Бородянку й фактично опинилася в окупації. Пам’ятаю, як стояла на вулиці, дивилася в красиве весняне небо й думала: «А що, якщо це мій останній день?».

Тоді я зрозуміла, наскільки часто ми відкладаємо життя «на потім». І вперше чесно запитала себе: чи проживаю я його так, як хочу?

На той момент я вже кілька років мріяла створити свій YouTube-канал, говорити про речі, які мене хвилюють, але постійно відкладала це. Саме тоді я вирішила: якщо залишуся живою, більше не буду відкладати життя.

Я почала набагато більше цінувати прості речі: сонце, прогулянки, близьких людей, можливість просто бути. Зрештою в мене змінилося й ставлення до страху. Коли ти опиняєшся в ситуації, де не знаєш, що буде завтра, багато страхів просто втрачають сенс.

«УКРАЇНСЬКА ЖІНКА СТАЛА БЛИЖЧОЮ ДО СЕБЕ. ЯКЩО РАНІШЕ ЖІНОЧНІСТЬ ЧАСТО АСОЦІЮВАЛАСЯ ЛИШЕ ІЗ ЗОВНІШНІСТЮ, ТО ЗАРАЗ УСЕ СТАЛО НАБАГАТО ГЛИБШЕ»

Що для вас сьогодні означає жити усвідомлено?

Для мене усвідомленість — це чесність із собою. Це вміння ставити собі питання: «Для чого я це роблю?». І ще — не жити на автоматі. Ми постійно думаємо про майбутнє або переживаємо через минуле, хоча життя відбувається зараз.

Іноді усвідомленість для мене — це просто поди

витися в небо й подумати: «Яка сьогодні чудова погода». Або відчути сонце на обличчі й дозволити собі зловити цей момент.

Після всього, що пережили українці, багато хто почав цінувати речі, які раніше здавалися буденністю: можливість прокинутися вдома, побачити близьких, провести час із друзями. Для мене це і є справжнє життя.

У вас велика аудиторія в Instagram і власний подкаст. Як вам вдається не загубити себе в ритмі соцмереж?

Чесно? Я не люблю жити «в сториз». Я люблю красиві світлини, ділитися думками та настроєм. Але мені не хочеться безперервно фільмувати своє життя. Бо з часом зрозуміла одну річ: ти або проживаєш момент, або постійно намагаєшся його зафіксувати. Іноді за ідеальними сторінками стоїть значно менше щастя, ніж може здаватися. Тому важливо пам’ятати, що Instagram — це лише частина реальності.

Водночас для мене соцмережі — це простір натхнення. Я можу побачити красиву фотосесію, подорож чи якусь ідею — і це мене надихає. Це простір, з якого можна брати мрії та візуальні образи.

Але водночас мені дуже хочеться реального життя. Справжніх емоцій, живих розмов і моментів, які ти проживаєш не для контенту, а для себе.

Чому ви назвали свій подкаст саме «НЕштучний інтелект»?

Це сталося після тренінгу про штучний інтелект. Усі навколо говорили про страх: що ШІ забере роботу, змінить світ, витіснить людей… А я подумала про інше: що зараз настає момент, коли людина має згадати про свою унікальність. Про те, що її цінність — не лише у професії, статусі чи роботі. Бо все це можна втратити. Але якщо людина має внутрішній стрижень, глибину та розуміння себе, тоді в неї неможливо забрати найголовніше. Саме тому мені захотілося створити простір, де ми могли б знайти шлях до себе.

У вашому контенті дуже відчувається баланс між естетикою та внутрішнім наповненням. Наскільки для вас важливий зовнішній образ?

Для мене краса — це частина життя. Я люблю красиві речі, простори, доглянутість та естетику. Коли людина бачить красу всередині, вона природно починає створювати її навколо себе. Мені просто подобається красиво жити. І це не про глянець чи ідеальність. Це про внутрішній стан.

Навіть у складні періоди мене підтримують прості жіночі ритуали: догляд за собою, зачіска, манікюр. Це дає відчуття опори. Мені здається, жінкам дуже важливо не відмовляти собі в красі через почуття провини. Бо краса — це теж ресурс.

Якою ви бачите Україну через десять років?

Я дуже вірю в Україну. У нас сильні люди, багато таланту та внутрішньої свободи. І я переконана, що через десять років Україна має всі шанси бути серед найвпливовіших країн світу. Мені хочеться вірити, що після всіх випробувань ми навчимося не лише виживати, а й по-справжньому жити.

ЛЮБИТИ. СТВОРЮВАТИ. МРІЯТИ. І НЕ ВІДКЛАДАТИ ЖИТТЯ «НА ПОТІМ»