Співачка LADA — про шлях, пошук і сміливість бути собою.
Рік для тебе почався дуже стрімко — рух, сцена, нові етапи. Як ти сама відчуваєш цей період свого життя?
Це як стрибок з парашутом: страшно, вітер в обличчя, але ти вже летиш і шляху назад немає. Я відчуваю, що дорослішаю — не за віком, а за рівнем відповідальності. Більше не хочеться здаватися якоюсь, хочеться просто бути. І цей темп мені, як не дивно, подобається.
Про що ти сьогодні мрієш найбільше?
Якщо глобально — про мирне небо, це база для будь-яких планів. А творчо… я мрію, щоб мої пісні ставали саундтреками до реальних історій людей. Не просто «подобається / не подобається», а щоб під них закохувалися, плакали або приймали важливі рішення. Мрію про солдаут, де я чую, як зал співає голосніше за мене.
Яка ти поза камерами, сценою та соцмережами?
Я можу бути нудною, і мені це подобається. Вдома я заземлююсь. Це книга, вимкнений телефон і можливість помовчати. На сцені я віддаю енергію, а вдома жадібно її накопичую. Я там не артистка, а просто людина, яка іноді втомлюється і хоче побути слабкою.
Як ти ставишся до хейту, з яким сьогодні часто стикаються молоді виконавці?
Це як погана погода — неприємно, але через це ти не перестаєш виходити з дому. Раніше це чіпляло, зараз я сприймаю хейт як «податок на публічність». До цього неможливо підготуватися на 100 %, це треба просто перерости. Якщо про тебе говорять — значить, ти вже не байдужа, а це головне.
Як гадаєш, чи може музика зараз рятувати людей і давати їм сили?
Вона не вилікує фізичні рани, але може «залатати» емоційні. Музика працює як якір — вона повертає нас у часи, коли було добре, або дає можливість викричати біль, який словами не опишеш. Це легальний спосіб прожити емоцію, яку ти тримаєш у собі. Тому так, вона рятує, бо дає відчуття: «я не один у цьому болю».
«Мішка» — це не просто реліз, а довгий і дуже особистий шлях. Чому ти обрала саме цю пісню Світлани Лободи, як складалися домовленості щодо її виконання та що ти відчула в момент, коли ця довгоочікувана премʼєра нарешті відбулася?
У цій пісні є такий надрив і чесність, які неможливо зіграти — їх можна тільки відчути. Вона про той стан, коли ти на межі, але все ще тримаєшся. Мені хотілося дати їй нове дихання, пропустити через свій сьогоднішній досвід. Щодо домовленостей — усе склалося напрочуд органічно, ми швидко знайшли спільну мову, за що я дуже вдячна. А в момент прем’єри я видихнула. Це було відчуття, наче ти довго тримала щось цінне в руках і нарешті змогла це відпустити у світ. І коли пішли перші відгуки, я зрозуміла, що ризик був того вартий.
Пісня «Дура» народилася з певного внутрішнього імпульсу. Що стало поштовхом до її написання, чи була в ній особиста історія, і якщо уявити цю пісню як стан, то який він для тебе?
Це історія про «рожеві окуляри», які б’ються склом всередину. Поштовхом стала злість — на себе, на ситуацію, на те, що я дозволила цьому статися. Якщо це стан — то це момент прозріння. Це ранок після важкої ночі, коли ти встаєш, вмиваєшся і кажеш собі: «Все, досить». Це точка неповернення, коли любов до себе нарешті стає сильнішою за страх втратити когось.
Якби через рік хтось описував тебе однією фразою — якою ти хочеш, щоб вона була?
Вона змогла.