Надзвичайний і Повноважний Посол Австрії в Україні Арад Бенкьо розповів в інтерв’ю LIKEinUA, як укріплює мости дружби між країнами.

Чому Ви дали згоду на проведення Віденського балу в Україні?

Чесно кажучи, спочатку ми не були цілком упевнені у проведенні такого заходу. Річ у тім, що Віденський бал скрізь асоціюється з розкішшю і святковим настроєм, і нас бентежило, чи доречне проведення святкової події під час війни. Але впродовж минулого року культурне життя знову почало вертатись у Київ. І якщо захід до того ж має доброчинний характер, то чому б його не підтримати?

У чому головна відмінність Віденського балу від його київського аналога?

В Австрії цього вчать. Іншими словами: багато школярів у передостанній рік навчання (17 років для хлопців і 16 років для дівчат) відвідують танцювальну школу та опановують вальс, ча-ча-ча і польку. Це неодмінна частина виховання віденського юнацтва, особливо перед власне балом. Бал зазвичай влаштовується у січні чи лютому, що також збігається з карнавалом. Це є вельми демократичною подією. Звісно, всі знають про бал у Віденській опері, квиток на який може коштувати кілька сотень євро. Але є різновиди балу для пекарів, полісменів, пожежників тощо. Зазвичай ті самі спільноти обирають ті самі види Віденського балу. Особисто я обираю бал у філармонії. А зараз детальніше розповім, як це відбувається. Компанії збираються десь після сьомої вечора у ресторані, й одягнені належним чином — у фраках і сукнях.

Після вечері всі вирушають на церемонію відкриття балу. Перш за все, неперевершено танцюватимуть молоді пари, а потім і гостей запросять до них приєднатися. Залежно від енергетики й завзяття, танці триватимуть десь до півночі, після чого відбудеться друга вечеря. Меню на диво традиційне — сосиски зі свіжим хріном і гірчицею. Можна пожартувати, що спочатку скидаємо вагу, а потім їмо сосиски. Оскільки подія триватиме майже до п’ятої ранку, далі все залежить від вашого гаманця. Якщо він дозволяє, можна орендувати стіл, де ваша компанія досидить до завершення. Але є також і альтернативи. О першій ночі починається дискотека, до того ж гратиме джазовий гурт і лунатиме спокійна музика. Отже, до ваших послуг принаймні чотири варіанти: класичний вальс, диско, джаз і релакс. В останній кімнаті зменшена гучність, тож це — чудова нагода обговорити справи. Після четвертої гості зазвичай розходяться, та не додому, а в кав’ярні. Потім можна піти додому, прийняти душ і… лягти спати, залежно від того, чи дозволять вам взяти вихідний день.

Чи всі Віденські бали доброчинні?

Бал у Віденській опері, що його відвідують понад чотири тисячі гостей і відкривають Президент (разом із кількома колишніми колегами) і Прем’єр-міністр (що теж запрошує колишніх очільників уряду), — так. Інші бали не обов’язково мають благодійну складову. Але вони не менш популярні, зокрема, бал кондитерів (або ж «Цукербекербал»). Цей різновид балу, до речі, вельми відомий подарунками для гостей, наприклад, прикрасами зі стразами Swarovski. Річ у тім, що у Віденських балів дуже багато спонсорів, тож на виході наприкінці події кожний відвідувач отримає доволі вагомий пакунок. Відповідно, на балі кондитерів серед подарунків багато солодощів. Цьогоріч мій син закінчив школу, і в учнів теж був аналог Віденського балу, хоча і в червні.

Отже, австрійці повинні мати міцне здоров’я?

Відповідаючи на ваш жарт, зазначу, що деяким моїм співвітчизникам до снаги відвідати п’ять балів поспіль, тож так. Не забувайте, що для австрійських бізнесменів Віденські бали — чудова нагода запросити ділових партнерів, які зазвичай приємно вражені можливістю потрапити у XIX сторіччя.

Ви також сприяли проведенню тижня австрійського кіно в Україні?

До повномасштабного вторгнення у Посольстві працював Австрійський культурний форум. Аналоги закладу в посольствах, що розташовані в інших країнах, мають за мету запрошувати австрійських митців і влаштовувати різні культурні заходи. Наразі в Україну доволі складно запросити художників чи музикантів, але фільми не мають кордонів. Тож за умови знаходження спонсора подібні культурні заходи продовжуються. Забігаючи наперед, скажу, що ми сподіваємось відновити діяльність Австрійського культурного інституту. Адже коли Австрійська імперія розпалася, лишилися два елементи, що могли зрівнятися з колишньою територіальною складовою — культура й економіка. І ми розуміємо, що культура потрапляє в людські серця, залишаючи там добро і надію. До російської агресії багато австрійців нічого не знали про Україну. Наразі всім відомо, що Україна — незалежна держава із власною історією, культурою тощо. 90 відсотків культурної роботи Посольства триває саме в Австрії, зосереджуючись на висвітленні сучасного українського мистецтва. До того ж багато біженців з України, що осіли в Австрії, — доволі заможні, й вони теж є рупорами власної культури. А наше завдання тут — показати, що Австрія теж допомагає, хай не зброєю, але принаймні в гуманітарній, культурній та економічній сфері.

Українцям відомий режисер Міхаель Ганеке. Які ще імена варто опанувати, щоби поглибити знання сучасного австрійського мистецтва?

Наведу цікавий факт щодо книжок. Співвідношення німецького й австрійського населення — десять до одного. У нас дев’ять мільйонів, у них — понад 80. Але коли поглянемо на літературу, виявляється, що переважна більшість книжок, що друкуються у Німеччині, написана австрійськими авторами. Мені вельми до вподоби Міхаель Кьольмаєр. Я також у захваті від творчості родини Менассе. Роберт Менассе, наприклад, написав детектив про ЄС. Оскільки керівні органи ЄС перебувають у Брюсселі, місто стало символом бюрократії. Цьому і присвячений роман. Молодий австрійський письменник Тоніо Шахермеєр доволі цікаво згадує шкільні роки, й, за збігом, саме в цій школі навчався я. Цей елітний навчальний заклад заснований 280 років тому, він дуже консервативний. Зокрема, коли я був там учнем, дівчат не приймали. Частково будинку вже десь 300 років і більшою мірою він зберігся в оригінальному вигляді. Читаючи твір Шахермеєра, я мав відчуття, наче потрапив у минуле завдяки машині часу. Отже, наш сильний культурний бік — література. Відомий австрійський публіцист Карл Краус так визначив стосунки між німцями й австрійцями: «Що розділяє німців та австрійців, так це наша спільна мова». Та цей жарт має право на існування, адже за часів Австрійської імперії Відень був таким собі плавильним котлом. На нас тоді впливали угорці, слов’яни тощо. Маючи однакову з німцями мову, ми цілком різні щодо культури й темпераменту.

Що Ви берете з собою в Україну, щоби подумки бути з Батьківщиною?

На робочому столі у мене доволі цікава світлина. Коли я був в Одесі два роки тому, міський мер подарував мені фото командувача австро-угорських сил, що перебував у окупованій Одесі у 1918 році. Та поставив я світлину тому, що мій прадід служив офіцером в австро-угорській армії, і він — наче двійник отого командувача. Зазвичай мій графік такий: чотири тижні тут і тиждень відпочинку в Австрії. Повертаючись в Україну, я завжди беру з собою… сосиски, а також австрійський сир із західних регіонів, який важко придбати в Києві. Можу також прихопити пляшечку рому Austrian Empire Navy Rum. Звісно, в Австрії немає ані імперії, ані воєнно-морських сил, але, по-перше, цей ром дуже якісний, по-друге, це — чудовий подарунок, а по-третє, в нього вельми цікава історія. Річ у тім, що колись італійське місто Трієст було австрійським, і в нас є певна ностальгія за морем. Саме у Трієсті виробляли ром, а тростинний цукор навіть завозився з Ямайки. Та коли імперія розпалася, ромовий завод викупили британці, тож тепер це вже історія іншого королівства…

Що везете додому з України?

Перш за все, вино, бо австрійці й гадки не мають, що в Україні виробляють високоякісне вино. До того ж, поштові марки, зокрема ту, що відправляє російський корабель за відомим курсом, а також військові нашивки та шеврони, й наостанок — футболки з національними мотивами.

А поїсти?

З їжею — інша історія. Я їду потягом із Відня до Перемишля, потім на українській території мене забирає водій, і ми їдемо у Львів. Якщо у Львові, то їмо борщ, якщо в Ужгороді — то бограч.

Ваше почуття гумору — національна чи родинна риса?

Ми до вподоби німцям саме через гумор. Німці завжди дають пряму відповідь на питання, а ми намагаємося бути по-італійськи гнучкими. Навіть наш різновид німецької значно мелодійніший. У нас багато діалектних слів, запозичених з італійської й навіть чеської.

Скільки Ви вже тут працюєте?

Я прибув до Києва 2 травня 2022 року і незабаром почав відвідувати місця поблизу столиці, такі як Буча, Ірпінь та Бородянка. Пізніше я багато їздив на Схід, у прифронтову зону, зокрема до Харкова, Одеси, Миколаєва, Херсона, потім у Слов’янськ, Краматорськ і Лиман. На моє бачення, Посол має час від часу залишати столицю, щоб отримати враження і про інші регіони. Бо інакше я міг би також працювати з Відня. У Києві отримуєш поверхнево хибне враження, начебто тут війни взагалі немає. Але відключення електроенергії в останні місяці, звісно ж, ускладнили життя. Але ми, іноземці, перебуваємо в особливій ситуації, оскільки нам не треба переживати за благополуччя родичів, які зараз боронять Україну на фронті. Проте Австрія допомагає Україні фінансово і вже надала 260 мільйонів євро у вигляді гуманітарної допомоги. У багатьох регіонах України ми співпрацюємо з гуманітарними організаціями та організаціями ООН. У межах моїх візитів я дізнаюся про використання коштів: ремонт дахів, допомога у працевлаштуванні, надання харчових продуктів, психологічної допомоги, енергозабезпечення тощо. У таких поїздках знайомишся з долями окремих людей — наприклад, із пенсіонерами, які змушені були тікати з окупованих територій, втративши геть усе. Я пишу про це у моїх звітах до Відня, адже це важливо, щоб готовність Європи допомагати Україні залишалася потужною.

Що Вам відомо про таку австрійську знаменитість, як принцеса Сісі, й чи переглядаєте Ви фільми про неї?

Останні надбання — на жаль, ні, але в Австрії про неї вийшов дуже відомий фільм у 1950-х, і його часто-густо транслювали по телебаченню недільними вечорами навіть багато років потому. Наразі, підозрюю, багато хто про Сісі вже забув. Але ця особистість доводить, що все, що пов’язане з Австрійською імперією, зображується доволі привабливо. Люди в захваті від історій про принців Вільяма, Гаррі та його батька короля Чарльза, бо уявляють справжніх людей. Ми вже не імперія, але якось імператор Франц-Йосиф керував країною упродовж 68 років! Свою дружину, молоду баварку Сісі, він зустрів, коли їй було лише 16. Це не була щаслива історія про кохання, адже Сісі не вельми полюбляла палацові церемонії, та й австрійцям вона не дуже подобалась. Принцеса переважно перебувала то в Угорщині, то на Корфу, то в поїздках, тож співвітчизникам лишалося тільки співчувати імператорові. Але австрійський туризм досі вдячний Сісі, адже вона — безумовний магніт. Потрапити у кімнату Сісі в Імператорському палаці так само складно, як і у Ватикан!

Чи зрозумілі для Вас українці?

Я б не узагальнював усіх українців, адже у країні багато регіонів. Це все одно, що прирівнювати всіх австрійців. До цього я працював у Грузії, після чого Австрія здалася мені доволі закритою спільнотою. Українці навпаки — вельми відкриті й дружні. Також ви, на відміну від австрійців, значно більше готові сприймати нові ідеї та підлаштовуватися до обставин. Австрійське суспільство натомість заможне, й держава дбає про багато речей. Це чудова країна для проживання, та є, звичайно, і зворотний бік медалі.

Чи вивчили Ви українську?

Мій син ходив у ту ж школу, що і я. Оскільки район там після завершення Другої світової був під наглядом СРСР, російська стала обов’язковим предметом у школі. Тож коли зрозумів, що українська в мені витісняє російську, був змушений припинити навчання, щоби принаймні допомогти синові з російською. Але тепер я знову можу щодня розширювати свій український словниковий запас!

Українці якого регіону Вам ближчі?

Мабуть, кияни, бо тут я живу. Коли їду у Львів, Одесу чи Запоріжжя, це робочі поїздки на кілька днів, але Київ став другою Батьківщиною…

Наостанок бліц про різні почуття, з якими у Вас асоціюється Австрія…

Щодо смаку, то це — кльоцки. Щодо бачення, то це — гори. Щодо слуху, то це — Йоганн Штраус. Щодо доторку, то це — сніг. Щодо аромату, то це — запах природи без машин…