Фам фаталь у неоновому світлі — такою постає Анастасія Пустовіт у жіночому нуарі «Між нами». Ми добре пам’ятаємо її за телесеріалом «Перші ластівки. Залежні», а кінокритики — за роллю у фільмі «Коли падають дерева». Анастасія вабить та вражає своєю щирістю та емпатійністю.
На ім’я якої героїні, з тих, що ви втілили в кіно, вам доводиться найчастіше обертатися? А на яке хотілося б?
Мабуть, це Карина з серіалу «Перші ластівки. Залежні» або ще Лариса з «Коли падають дерева». Чесно, я дуже категорично ставлюся до власних робіт. Тому роль, за якою хотіла б запам’ятатися, ще не створена.
Після зустрічі з ким ви дуже довго думали?
Певно, це пані Ірма Вітовська-Ванца. Я думала, як їй вдається бути такою потужною як акторка й такою реалізованою як людина? Загалом, захоплююсь її цілеспрямованістю в житті.
Хто дав вам найціннішу пораду?
Пані Ірма й дала. Сказала, що, окрім професії, я маю бути реалізована в інших сферах життя, тоді й у кадрі, й поза ним буду в рази щасливіша. Загалом це звучить, як не концентруватися виключно на роботі.
Завдяки голлівудським фільмам ми маємо безліч стереотипів про акторів. Спростуйте або підтвердить: всі актори
… істеричні, бо саме зайва емоційність допомагає перевтілюватися?
Емоційність присутня, але перевтілюватися допомагає якраз емпатія, і ми в майстерні використовували слово «прозорість». Так, за типом психіки, ми всі переважно істероїди, але із загальновживаним терміном «істерички» це не має нічого спільного. Думаю, що егоїзм актору необхідний, але якщо ми говоримо про людські якості, то все залежить від окремої особистості. Часто нам просто сильніше болить, ніж іншим.
… ладні зайти дуже далеко заради ролі у відомого режисера? До речі, як далеко ладні зайти ви?
«Зайти далеко» це в якому сенсі? Якщо це якісь зовнішні чи внутрішні кардинальні метаморфози (переважно зовнішні), то так, звісно, дуже далеко. Мені це цікаво. Один із таких пограничних акторів — Крістіан Бейл. Все інше — це вигадки, я саме про стереотипність «піти по головах» чи ще якусь лабуду. Але це все теж індивідуально.
… завжди закохуються у своїх партнерів на майданчику?
Між акторами на майданчику справді вибудовується певний зв’язок, але він короткотривалий і вигаданий. Це те, що допомагає грати. Але його не варто переносити в життя, бо найчастіше він несправжній, штучно створений. Я б не назвала це закоханістю. Скоріше, теплотою. Він зникає одразу після завершення зйомок. Але є й випадки ненависті одне до одного. Думаю, це одне й те ж, просто з іншого кінця. Є й стосунки, які закінчуються шлюбом, тут все індивідуально. Переважно, ніхто ні з ким не спить і не заглиблюється у почуття. Але те, що ніжність, теплота і турбота присутні, особливо коли ви граєте любов, — правда.
… ніколи не роздягаються на камеру, за них це роблять дублери?
В Україні далеко не всі актори можуть дозволити собі дублера. Донедавна у нас ніхто про таке не запитував, що, звісно, недобре. Але якщо ти ставишся до тіла як до інструменту, то жодних проблем. Для мене — так точно. Ми й секс імітуємо. Це теж інструмент. Я не певна, що в якийсь момент більше не захочу використовувати своє тіло. Можливо, колись і я почну відмовляти, але поки ставлюся до таких сцен спокійно.
Про який фільм ви жалкуєте, що одного разу вже подивилися?
Буде зовсім не акторська відповідь, а дитяча. Це «Гаррі Поттер». Хоча з точки зору акторської, там є чого повчитися. Але для мене це завжди Новий рік. Я б хотіла зараз, доросла, подивитися його, як вперше (усміхається).
У фільмі «Лобстер» людина, яка не знайшла собі пару, мала обрати тваринку чи пташечку, на яку вона перетвориться. Ви б яку обрали?
Не знаю. Зараз, мабуть, обрала б крота. Може, через сильну втому й інформаційний щоденний шум. Іноді я хотіла б сховатися кудись у темряву. У звичайних умовах, певно, — пташка. Мене приваблює свобода простору.
Тема зимового номера — Power of Magic. Можете пригадати, коли з вами трапилося справжнє диво?
Для мене диво — це те, як люди сконсолідувалися на початку повномасштабного вторгнення. Такого захвату і гордості за країну я не відчувала давно. Диво — це щоденні подвиги військових. Диво — це бабусі, які купили удвох два FPV дрони для 128 бригади. Таких див багато. Варто лише поспілкуватися з людьми й роззирнутися навколо. Головне, зберегти це диво, поки ми цього потребуємо. А далі будемо створювати інші дива, притаманні мирному часові.