Успішний український співак Дмитро Монатик написав новий вірш про війну. Свій піст він супроводив зворушливим відео, показавши життя українців до війни та після.
«За час війни зовсім забув, але сьогодні взяв, налаштувався і згадав, що слова та думки мають силу!!! Ось, що сьогодні намагаюся поселити у себе в голові. Хочу поділитися. Хочеться вірити, що світ прийде, і ми його побачимо наяву. Важливо не забувати і пам’ятати завжди!!! Повторюся! Слова та думки мають силу. Нехай цей день і ніч будуть спокійними для України! І всі наступні. Зараз дуже складно, але важливо віру не втрачати. Віру в те, що все буде чудово у кожного з нас. Все буде Україна!», — зазначив Дмитро Монатик.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
From U to Z…
І навіть якщо в мене залишився лише день
Знай, що попереду усе життя в таких, як я
Назад вже вороття немає
Будинок рідний в раз перетворився на намет.
І вони не забудуть тих очей,
Що закривалися від рук твоїх із злим татуюванням Z.
Сама не раз згадаєш…
Йди геть!
Бо ти вже не така страшна,
сьогодні вперше за ті дні, що нам здаються довгими роками, посміхаюсь.
І посмішку мою запам’ятай
Навіки згадуй уві сні і наяву,
Доки повільно у глибоких водах від самотності зникаєш,
А я стою,
Дивлюсь на тебе і дивуюся,
Це ж треба низько впасти так,
Що діти твоїх птиць-убивць малюють
Я бачив, бачила і ти,
Я вибачаюсь, якщо раптом і драматизую,
Але вуста твої не чесні, честно, кажучи вже не працюють.
(Я впевнений, що ти тепер драматизуєш…)
Прийшла пора тобі піти!
Йди геть
Поглянь, що в мене ти забрала.
Що ти наробила.
Ти розвалила міста в мені, мости в мені,
людей в мені вбила.
А я — стою.
І мрії створюю ще дужче.
І дуже чітко уявляю, як на моїй землі все зажило.
Як обіймаються від щастя рідні душі,
Я чую, як вони сміються,
як забувають все, що їх бентежило.
Я бачу діти бігають у парку,
І пролунала не сирена, а шкільний дзвінок.
Діти усі сіли за парту, мистецтва розпочався в них урок.
Я бачу люди ходять у кіно і на концерти,
Співають в унісон, разом, відверто.
Так шрами на душі і тілі заважають їм,
Глибокі, ті, що ти лишила.
Але вони танцюють і стрибають вище, що є сили.
Біль зникає…
Знаєш…