Валерія Богомаз — засновниця мережі ювелірних корнерів ZIL’ARRA. Та попри те, що має хист і добре знається на благородних металах та коштовному камінні, блиск в очах рідних людей вважає дорожчим за мерехтіння діамантів. Про цінності — людські та ті, що під даються огранюванню, ми поговорили в інтерв’ю.

Валеріє, чому ви обрали саме сферу ювелірного бізнесу?

Я не обирала її, це вона обрала мене, якщо так можна висловитись. Я народилась у сім’ї ювеліра. Мої батьки відкрили свій перший ювелірний магазин в Одесі в 1996 році, а вже у 2014-му я відкрила свій, у непростий і трагічний рік для України. А потім на нас звалився карантин, зараз триває війна… Це складні випробування для кожної людини. Зрозуміло, що ці події впливають на бізнес. Когось це лякає, хтось сходить з дистанції.

Однак я можу привітати вас із відкриттям п’ятого за рахунком ювелірного магазину в Одесі?

Так і є. (Усміхається). І у мене в планах тільки розширення бізнесу. Крім того, ми були одними з перших, хто
відновив свою роботу після початку повномасштабного вторгнення агресора в Україну минулого року. Ми відчинили двері магазину наприкінці березня, коли багато хто вагався, чи варто продовжувати свою справу. Я не виїжджала з Одеси, бо на той час моєму синові виповнилося всього 8 місяців.

Довго вагалися, перш ніж відновити роботу?

Звісно, я сумнівалася: «Ну хто купуватиме ювелірні прикраси в такий нестабільний час?» Але, як виявилося, я помилялася. Люди засумували за речами, які тішать їх. Будемо чесними: прикраси завжди запалюють вогник в очах. Особливо якщо цей подарунок — виявлення почуттів. (Усміхається). Ми живемо у постійному стресі, немає стабільності та впевненості, тому не хочеться відкладати щось на завтра. Особливо якщо йдеться про те, щоб потішити себе. Багато хто прагне жити тут і за раз, і я не виняток!

Ваш батько — ювелір. Певно, у вашій родині був культ прикрас?

Культу не було, але золоті прикраси справді можна було зустріти по всьому дому, завдяки мені, дитині (Усміхається). Я люблю прикраси, особливо з білого металу, тому завжди свій вибір зупиняю на сріблі або білому золоті. Такі прикраси додають образу елегантності та витонченості. Найчастіше обираю сережки-пусети.

По-перше, це зручно і вишукано. А по-друге, я не просто так їх ношу. У моєму дитинстві не було культури проколювати вуха обов’язково в салоні краси, часто це робили самостійно вдома. Мені прокололи саме так, але вийшло трохи нерівно. Завдяки вдало підібраним сережкам це можна приховати. Тому я надаю перевагу пусетам, а також сережкам-кільцям та іншим моделям прикрас, в яких немає акценту на застібці.

Пам’ятаєте, коли вам подарували перші прикраси?

Напевно, це було, коли мені виповнилося 10 місяців. Це були сережки на честь проколювання вух. Свою скриньку для прикрас ділю на дві категорії: «для краси» — прикраси, які я обрала для доповнення образу, і «подарунки від особливих людей» — вони для мене найцінніші. На 25-річчя мама подарувала мені ланцюжок із хрестиком і сережки, я ношу їх уже понад 13 років. Завдяки тому, що прикраси супроводжують мене усе життя і я завжди могла їх собі дозволити, я спокійно ставлюся до них. Мене важко здивувати.

У вашої дитини вже є прикраси?

Моєму синові лише два з половиною роки. На хрещення його хрещені батьки подарували хрестик на шовковій мотузці.

Кажуть, що прикраси треба вміти носити. Якщо говорити про селебріті, чий талант носити прикраси ви б відзначили?

Каролін Даур та Гейлі Бібер. Образи та стиль цих дівчат мені дуже близькі, я відчуваю естетичне задоволення.

Як ви ставитеся до чоловіків у прикрасах?

Позитивно, якщо це стримано та доречно. У наших магазинах представлені прикраси для чоловіків: ланцюжки, печатки, каблучки, браслети, талісмани, запонки для манжетів. Але чоловік має залишатися чоловіком… Наприклад, застібки для манжетів — це естетично. Хоча, звісно ж, можливі винятки… Припустимо, якщо стиль передбачає велику кількість ланцюжків і перснів, або якщо це Джонні Депп. (Сміється).

На вашу думку, прикраси можуть зіпсувати лук?

На колір і смак товариш не всяк. І прикраси не є винятком. Наприклад, я — прихильниця стриманості. Мені
не подобаються прикраси у стилі «Османської імперії». Не вважаю їх некрасивими, проте вони для мене — табу. Якщо хтось прийде у ZIL’ARRA по сережки-люстри, то, на жаль, йому доведеться звертатися до конкурентів. (Сміється).

На вашу думку, які прикраси недооцінені сучасними дівчатами?

Сьогодні існує попит на всілякі моделі прикрас. Масивні та витончені. З каменями та без. Але прикраси з напівкоштовним та коштовним камінням купують рідше, а дарма. На мою думку, сапфіри, смарагди, рубіни, топази, гранати, аметисти, цитрини — це дуже красиво та завжди поза часом, як і діаманти.

Порадьте, як правильно обрати прикрасу в подарунок?

До нас часто приходять «непідготовлені» клієнти: не знають ані розміру каблучки, ані браслета, ані уподобань людини, але з великим бажанням подарувати, й починають губитися перед вітринами. Бо у нас справді є з чого вибирати. Пропоную зупинити вибір на кольє або браслеті. Через те, що у цих прикрас зазвичай можна регулювати довжину. А отже, менше шансів помилитися з розміром. Але якщо хочеться чогось особливого, тоді мої поради такі:

• Найменшим принцесам варто обирати щось яскраве. Наприклад, сережки з емаллю. Якщо у дівчинки є хобі, то це може бути особливий підвіс. Наприклад, балетний черевичок для майбутньої балерини або рибка для юної плавчині.
• Дівчатам 18–25 років — щось вишукане. Сережки: пусети, плетені, легкі звисаючі сережки або сережки-кільця. Каблучка з великим каменем або багато тоненьких каблучок на всі пальці.
• Дівчатам трохи за 25–40 років я б порекомендувала щось масивніше та виразне: комплекти з напівкоштовних каменів, кераміки, жорсткі браслети, хоча… все залежить від характеру і смаку.
• Жінки елегантного віку надають перевагу комплектам, тому безпрограшним варіантом може стати гарнітур із напівкоштовних каменів, перлів, бірюзи, малахіту, оніксу, коралу тощо.

Тема номера — Power of Magic. Ви вірите в дива?

На одному тренінгу я почула: «Уявіть, що на небі є людина, готова виконати будь-яке ваше бажання, але за
умови, що воно має бути настільки чітко сформульоване, щоб вона жодної секунди не задумувалася, що ви маєте на увазі». Працює на 100%! Перевірено на собі.

До 2014 року я працювала в родинному бізнесі батьків, але мені хотілося створити щось своє, і паралельно я шукала себе в інших сферах діяльності. Індивідуальний розвиток у ювелірній царині я чомусь навіть не розглядала. Одного разу чоловік запитав мене, чому не відкрию власний магазин ювелірних прикрас. Домовитися з постачальниками не було б проблемою. Але потрібний стартовий капітал, щоб орендувати приміщення, зробити в ньому ремонт, придбати вітрини, дзеркала і ще багато чого. Я розуміла, що не потягну фінансові витрати, і сказала вголос: «От якби був такий уже готовий магазин. З ремонтом і всім необхідним. Тоді б я відкрила свою справу!». Поговорили й забули. Я вийшла на роботу, і через кілька тижнів дзвінок: «Вітаємо, ми хочемо запропонувати вам в оренду ювелірний магазин із ремонтом, сейфами, вітринами… Скажіть, вас зацікавила наша пропозиція?». Спочатку я подумала, що це жарт. І не вірила доти, поки не прийшла за вказаною адресою. Так почався мій бізнес. Для мене це диво. Тому я вірю в дива.

Пам’ятаєте, на що витратили перший великий гонорар? На прикраси?

Ні, я придбала брендову сумочку. І потім не могла ще цілу ніч заснути на радощах! Зараз я можу собі дозволити таку сумочку кілька разів на місяць, але тоді вона була вершиною моїх мрій! Загалом, коли у мене поганий настрій, я йду на шопінг, щоб потішити свою внутрішню дитину. (Усміхається).

Купувати речі у поганому настрої небезпечно?

Чому ж? Коли я вирушаю на шопінг, мій настрій змінюється кардинально. (Сміється).

На початку нашої розмови ви сказали, що ваші магазини одними з перших розпочали роботу під час війни. Що вас мотивує не зупинятися, коли «на стоп» стали практично всі?

Навіть гори не стоять на місці. І якщо ми не стаємо кращими, значить, стаємо гіршими. Мені подобається ставати кращою версією себе. Тому завжди потрібно розвиватися, рухатися до поставленої мети й не падати духом, попри складні часи.

Що допомагає вам не падати духом?

Моя родина та дитина. Діти — енерджайзери, з ними не буває осінньої депресії. Зараз мій син — мій головний мотиватор. Я хочу для нього найкращого, як будь-яка мама для своєї дитини. Хочу бути для нього прикладом, бо діти дивляться насамперед на батьків. Отже, виховання завжди треба починати з себе.